Божественна комедія (Данте Аліг)

[ Конвертовано в doc сайтом javalibre.com.ua ]


БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ

 

Переклад Євгена Дроб'язка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕКЛО

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ПЕРША

 

1] На півшляху свого земного світу

 

2] Я трапив у похмурий ліс густий,

 

3] Бо стежку втратив, млою оповиту.

 

 

 

4] О, де візьму снаги розповісти

 

5] Про ліс листатий цей, суворий, дикий,

 

6] Бо жах від згадки почина рости!

 

 

 

7] Над смерть страшну гіркіший він, великий, -

 

8] Але за благо те, що там знайшов,

 

9] Повім про все, що в пам'ять взяв навіки.

 

 

 

10] Недобре тямлю, як постав цей схов,

 

11] Бо сонність так оволоділа мною,

 

12] Що з певної дороги я зійшов.

 

 

 

13] Я опинивсь під пагорба стіною,

 

14] Яким кінчався неширокий діл,

 

15] Де острах ліг на серце пеленою.

 

 

 

16] Я вгору глянув і побачив схил,

 

17] Вже убраний у сонячне проміння,

 

18] Що надає людині свіжих сил.

 

 

 

19] Тоді помалу уляглось тремтіння,

 

20] Що не давало спокою мені

 

21] Всю ніч, коли блукав між страховиння.

 

 

 

22] Як той, хто у задишці голосній

 

23] На сушу вийшов, піною укритий,

 

24] І озирає вири навісні, -

 

 

 

25] Так і мій дух, не скінчивши летіти,

 

26] Зирнув назад і стежку оглядав,

 

27] Яка не дозволя нікому жити.

 

 

 

28] Тут я собі спочити трохи дав

 

29] І вирушив на гору незнайому,

 

30] А за опору нижчу ногу мав.

 

 

 

31] І от, коли вже йшов я по підйому,

 

32] Збіг леопард, моторний та верткий,

 

33] І шерсть рябіла плямами на ньому.

 

 

 

34] Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,

 

35] І, заступивши шлях, став на сторожі,

 

36] І я подавсь униз, у діл низький.

 

 

 

37] А йшли хвилини ранішні, пригожі,

 

38] І сонце сходило з тим почтом зір,

 

39] Що з ним спахнули, як Любові Божій.

 

 

 

40] Схотілося у рух оздобить шир.

 

41] І дух надія звабила рожева,

 

42] Що скоро зникне цей плямистий звір.

 

 

 

43] Пора буяла навкруги квітнева,

 

44] Та я не вчув нічого, тільки ляк

 

45] Од вигляду уже близького лева.

 

 

 

46] І так, здалось, на мене йшов хижак,

 

47] Наїжившись, страшенно зголоднівши,

 

48] Що рух повітря вмить, здалось, закляк.

 

 

 

49] Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, -

 

50] її неутоленна худорба

 

51] Примушує людей конать збіднівши.

 

 

 

52] В очах її така була злоба,

 

53] Таке палало полум'я гаряче,

 

54] Що з страху шлях згубив я до горба.

 

 

 

55] І наче той, хто дивиться найпаче,

 

56] Куди б скарби багаті примостить,

 

57] А, їх утративши, - в розпуці плаче,

 

 

 

58] Такий був я, бо твар мене щомить,

 

59] Встріч ідучи, помалу відсувала

 

60] Туди, де сяйво сонця не звучить.

 

 

 

61] Коли ж моя нога на діл ставала,

 

62] Явився хтось, у кого зір потух,

 

63] Мовчанка ж довга голос відібрала.

 

 

 

64] В безлюдді я його побачив рух.

 

65] «Врятуй! - була мольба моя єдина, -

 

66] Байдуже, чи людина ти, чи дух!»

 

 

 

67] Він мовив: «Не людина; був людина;

 

68] В Ломбардії мій батько оселивеь,

 

69] У Мантуї - моя там батьківщина.

 

 

 

70] Во время Юлія я народивсь,

 

71] Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,

 

72] Коли ще лжебогам народ моливсь.

 

 

 

73] Я був поет, пісні складав любимі,

 

74] Як славний син Анхізів з Трої втік,

 

75] А Іліон упав в огні та димі.

 

 

 

76] Та чом вертаєш і в журбі поник?

 

77] Чого не йдеш на горб, де корениться

 

78] Солодке джерело чудесних рік?»

 

 

 

79] «Чи не Віргілій ти, чи не криниця

 

80] Широкоплинних мовних вод ясних? -

 

81] Спитав я й став, щоб в шані поклониться, -

 

 

 

82] О світло й честь усіх співців земних,

 

83] Ти зваж на захват мій, на шанування

 

84] Твоїх безсмертних творів видатних.

 

 

 

85] Ти вчитель мій, моє уґрунтування,

 

86] У тебе я знайшов на все життя

 

87] Той гарний стиль, що дав мені визнання.

 

 

 

88] Ти бачиш твар, що втік од неї я?

 

89] Рятуй мене ти, мудрецю славетний,

 

90] Бо в серці й жилах кров тремтить моя».

 

 

 

91] «Хай буде інший шлях тобі прикметний, -

 

92] Він одповів на жалісні слова, -

 

93] Щоб ти мерщій покинув діл цей шпетний.

 

 

 

94] Повз твар, яка, голодна, завива,

 

95] Не прослизне і найспритніший дока:

 

96] Хто мимо йде, усіх вона вбива.

 

 

 

97] Лиха вона з природи та жорстока;

 

98] Наївшись, голоднішою стає

 

99] Й ненатлого не насищає ока.

 

 

 

100] Із звірами відгулює своє

 

101] Без міри; та надія на Хорта є,

 

102] Що він цю твар таки, нарешті, вб'є.

 

 

 

103] Про нього скажуть: скарбів не ковтає,

 

104] В любові, мудрості й чесноті зріс.

 

105] І ґрунт між Фельтро й Фельтро доглядає.

 

 

 

106] Він за Італію зведе свій спис, -

 

107] Заради ж неї дівчина Камілла

 

108] І Евріал умерли, й Турн, і Ніс.

 

 

 

109] І як би не тікала твар немила,

 

110] Він в Пекло зажене її, на дно,

 

111] Звідкіль її жадоба приманила,

 

 

 

112] А звідсіля, - надумав я одно, -

 

113] Я поведу тебе, де залягають

 

114] Місця, які я взнав уже давно.

 

 

 

115] Почуєш ти, як в розпачі благають

 

116] Там духи з зойком та з ламанням рук,

 

117] Повторну смерть на себе накликають.

 

 

 

118] Побачиш тих, хто між вогненних мук

 

119] Таємно тішиться у сподіванні

 

120] Колись піднестись до блаженних лук.

 

 

 

121] А схочеш в висі злинути останні, -

 

122] Душі, достойнішій за мене, здам

 

123] До ніжних рук тебе при розставанні.

 

 

 

124] Бо той, хто звіку владарює там,

 

125] Мене, що бився у ворожій раті,

 

126] Й тих, хто зі мною, не пуска й до брам.

 

 

 

127] А в тронній владаря світів палаті

 

128] Усе пристойне пишному кошу,

 

129] Щасливий той, хто буде там на святі!»

 

 

 

130] І я йому: «Поете, я прошу,

 

131] Ім'ям Христа, якого ти не відав,

 

132] Все зло й все гірше хай тут полишу,

 

 

 

133] Ти ж покажи усе, про що повідав:

 

134] Хай браму бачу я з Петром святим

 

135] І тих, хто в муках та скорботі знидів».

 

 

 

136] І рушив він, а я - слідом за ним.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДРУГА

 

1] День одійшов; з натомленої спини

 

2] Всього живого тягарі земні

 

3] Тьма поскидала; тільки я, єдиний,

 

 

 

4] Все готувавсь до мужньої борні

 

5] З трудною стежкою з нестерпним жалем;

 

6] Та вірна пам'ять сил додасть мені.

 

 

 

7] О музи, хай ваш хист сіяє палом,

 

8] О думко, що я бачив, запиши

 

9] І передай навік людським скрижалям.

 

 

 

10] І я: «Поете, спершу ти ріши,

 

11] Якщо ти хочеш скрізь мене проводить,

 

12] Чи доблесть є на те в моїй душі?

 

 

 

13] Співав ти: батько Сільвіїв зіходить

 

14] Ще тлінний та минущий в світ тривкий,

 

15] Зберігши чуйність, що в живому бродить.

 

 

 

16] Коли ж противник всяких зол палкий

 

17] Був добрий з ним, передбачавши славу

 

18] Його діянь, і хто він, і який,

 

 

 

19] То мудрий відзнача його по праву:

 

20] Обранець неба вишнього добра,

 

21] Рим породив він та його державу,

 

 

 

22] А той же й та (це істина стара)

 

23] Засновані, щоб стать святим престолом

 

24] Наступникам апостола Петра.

 

 

 

25] Ця путь, розцвіченим твоїм глаголом

 

26] Прославлена, причиною в віках

 

27] Була його звитязі й папським столам.

 

 

 

28] Сосуд обрання теж у цих полях

 

29] Пізніше був, щоб дать підпору вірі,

 

30] Яка спасіння відкриває шлях.

 

 

 

31] А я чого піду? Хто пустить в мирі?

 

32] Ніякий не Еней, не Павел я,

 

33] На цю я честь не варт ні в якій мірі.

 

 

 

34] Коли ж спуститись знаджує земля,

 

35] То чи не здасться спуск мій божевіллям, -

 

36] Для мудреця ясніша мисль моя».

 

 

 

37] Мов той, хто раптом виниклим зусиллям

 

38] Занедбує намічені діла

 

39] Й прощається з готовим вже справиллям,

 

 

 

40] Вчинив і я: де схил чорнила мла,

 

41] У думці справа та пішла вся прахом,

 

42] Що з запалом розпочалась була.

 

 

 

43] «Я бачу у словах, повитих жахом, -

 

44] Сказала тінь, вся - благородний чар, -

 

45] Що ти в душі пройнявсь побожним страхом.

 

 

 

46] Він обсипа людину, мов той жар,

 

47] Примушуючи подвигу зректися,

 

48] Як мур уявлений спиняє твар.

 

 

 

49] Щоб міг від остраху ти відмогтися,

 

50] Скажу, чом став твоїм я ватажком,

 

51] Щоб знав, коли в мені жалі знялися.

 

 

 

52] Був з тими я, хто між добром і злом,

 

53] Як пані кликнула щонайгарніша,

 

54] І їй скоривсь я серцем і умом.

 

 

 

55] І от до мене над зорю ясніша

 

56] Звернула очі й голос чарівний;

 

57] Лиш в ангелів розмова лагідніша:

 

 

 

58] «О мантуанська чемна душе, чий

 

59] На цілу землю розголос лунає

 

60] Й лунатиме, аж поки світ живий.

 

 

 

61] Мій друг, що дружби з долею не має,

 

62] На прикрому безлюдному горбі

 

63] Дорогу втратив і в страху вмирає.

 

 

 

64] Боюсь, щоб не накоїв зла собі,

 

65] Щоб з поміччю, бува, не опізнитись, -

 

66] За нього, чула, й небо у журбі.

 

 

 

67] Іди, щоб там найшвидше опинитись

 

68] І мудрим словом стань його втішать;

 

69] Мені з турбот допоможи звільнитись.

 

 

 

70] Я - Беатріче, я кажу рушать,

 

71] Прийшла я з місць, куди вернутись хочу,

 

72] Любов мені звеліла це сказать.

 

 

 

73] Я піднесу тобі хвалу пророчу,

 

74] Як стану перед Господом святим».

 

75] Замовкла, й мову я почав урочу:

 

 

 

76] «О пані благосна, єдина, з ким

 

77] Наш людський рід всі перевищив твори,

 

78] Які під небом зібрані низьким!

 

 

 

79] Так уподобав я наказ твій скорий,

 

80] Що, все здійснивши б, думав, що не встиг, -

 

81] І зайвими були б його повтори.

 

 

 

82] Але скажи, це хто тобі поміг

 

83] У глиб землі без остраху пускатись,

 

84] Звідкіль усяк тікав би скільки міг».

 

 

 

85] «Щоб міг за словом довго не шукатись, -

 

86] Сказала, - стисло відповім одне,

 

87] Чом не боюся я сюди спускатись.

 

 

 

88] Того боятись треба, головне,

 

89] Що позбавля когось життя й спокою, -

 

90] Все ж інше анікому не страшне.

 

 

 

91] Ласкавий Бог створив мене такою,

 

92] Що ваша скорб повз мене промина,

 

93] Що я - поза пожежею яркою.

 

 

 

94] Та в небі благородна є жона;

 

95] Того жалівши, хто підпав блуканням,

 

96] Вмолила Вишнього Суддю вона,

 

 

 

97] Звернулась до Лючії із благанням,

 

98] Сказавши: «На людину ту малу

 

99] Ти зглянься й огорни її сіянням».

 

 

 

100] Знайшла мене Лючія, ворог злу,

 

101] Де ми сиділи з древньою Рахіллю,

 

102] Й сказала: «Справжню Богові хвалу

 

 

 

103] Знось, Беатріче, і зарадь зусиллю

 

104] Того, хто любить так, що став на згин,

 

105] Піднявшись вище над людською цвіллю!

 

 

 

106] Чи ти не чуєш, як там стогне він?

 

107] Чи ти не бачиш, як зо смертю б'ється

 

108] Між хвиль, грізніших од морських пучин?»

 

 

 

109] Ніхто на світі палко так не рветься

 

110] До радості і не тікає бід,

 

111] Як я, зачувши, як те слово ллється.

 

 

 

112] Прийшла звідтіль, де сяє небозвід

 

113] Я, пісні ввірившись твоїй урочій,

 

114] Яка вславля тебе й слухацький рід».

 

 

 

115] Сказавши так, звела на мене очі,

 

116] Де сльози струменіли в чистоті,

 

117] І я стежки знайшов якнайкоротші.

 

 

 

118] Прибув до тебе на прохання ті

 

119] І врятував од звіра, що з'явився

 

120] Тобі на цій великій висоті.

 

 

 

121] Та що тобі? Чого, чого спинився?

 

122] Чого на серці підлий страх тяжкий?

 

123] Чого в тобі сміливий дух смутився?

 

 

 

124] І це тоді, коли святі жінки

 

125] У небі втрьох клопочуться про тебе,

 

126] Я ж блага обіцяю дар такий?»

 

 

 

127] Мов квіт, в нічнім морозі, як в погребі,

 

128] Побитий, похиляє вниз чоло

 

129] Й знов оживає у ранковім небі,

 

 

 

130] Так я відчув, що стомлення спливло,

 

131] І вигукнув із серцем посмутнілим,

 

132] Мов той, до кого звільнення прийшло:

 

 

 

133] «О преблага, з якою став я смілим,

 

134] І ґречний ти, що зразу ж поспішив

 

135] І підійшов до мене з словом милим,

 

 

 

136] Ти так мені бажання прищепив

 

137] Рушати краєм тим жахним, немирним,

 

138] Що до своїх вернувсь я перших слів.

 

 

 

139] Іди ж, пойнятий захватом надмірним,

 

140] Ти - проводир, ти - пан, учитель - ти».

 

141] Сказав я й слідом за поетом мирним

 

 

 

142] Ступив на шлях лісистий і крутий.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ТРЕТЯ

 

1] «Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,

 

2] Крізь мене йдуть до мучень і заков,

 

3] Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.

 

 

 

4] Суд правий вів творця моїх будов:

 

5] Звели мене Могуття, що все родить,

 

6] Найвища Мудрість і Першолюбов.

 

 

 

7] Лиш після мене світ став брами зводить.

 

8] Ніщо не вічне, я ж на всі віки.

 

9] Лишайте сподівання всі, хто входить».

 

 

 

10] Із чорних літер напис я такий

 

11] Побачив на вершку хмурної брами

 

12] Й сказав: «Учителю, о жах який!»

 

 

 

13] І він, немов господар над думками:

 

14] «Лишатись легкодухість має тут,

 

15] І має вмерти дрож перед страхами.

 

 

 

16] Як обіцяв я, ми прийшли в той кут,

 

17] Де скорбні тіні можеш ти уздріти,

 

18] Що розуму збулись блаженних пут».

 

 

 

19] Він руку дав мені, і я зогрітий

 

20] Був усміхом спокійного лиця, -

 

21] Й повів у глиб, у таїну повитий.

 

 

 

22] Такі зітхання й лемент без кінця

 

23] Почулись у беззорянім склепінні,

 

24] Що струмом сліз облився раптом я.

 

 

 

25] Усі наріччя, мови старовинні,

 

26] Репетувань і ремствувань слова

 

27] У плесках рук, у вигуках, хрипінні, -

 

 

 

28] Зливались в гамір, що завжди трива

 

29] У цьому місці, крутячись всечасно,

 

30] Немов пісок, що вихор порива.

 

 

 

31] Мені тоді зробилося так жасно,

 

32] Що мовив: «Волю ти мою вволи,

 

33] Скажи, хто мучиться отак злощасно?»

 

 

 

34] І він: «На животіння це прийшли

 

35] Ті, що зірок, мізерні, не хапали,

 

36] Жили собі без гани, без хвали.

 

 

 

37] А поряд - ангели, що з висі впали

 

38] Ті, недостойні, і не вороги,

 

39] Й не слуги Божі, лиш за себе дбали,

 

 

 

40] Щоб вигляд не темнився дорогий,

 

41] їх з неба гнано, пекло ж браму стисло,

 

42] Щоб гріх не вихваляв свої борги».

 

 

 

43] І я: «Учителю, що там нависло

 

44] Й над нами закрутило круговерть?»

 

45] Він одповів: «Про це скажу я стисло:

 

 

 

46] Вони вже не надіються на смерть

 

47] І так ненавидять роки пропалі,

 

48] Що чорні заздрощі їх повнять вщерть.

 

 

 

49] Ніхто за них не згадує в печалі,

 

50] І Ласка, й Суд їх зневажають так,

 

51] Що й ти не говори, поглянь і - далі!»

 

 

 

52] Я, зиркнувши, побачив: в небі знак

 

53] Летів, кружляючи, і зупиниться,

 

54] Як видалось мені, не міг ніяк.

 

 

 

55] За ним така неслася плетениця

 

56] Померлих душ, що я й не уявляв,

 

57] Як стільки встигло смерті причаститься.

 

 

 

58] По тому, як вже декого впізнав,

 

59] Побачив я того з нероб неплідних,

 

60] Хто зрікся, страхопуд, великих справ.

 

 

 

61] Я зразу ж зрозумів, що бачу бідних

 

62] Перед собою неярких нікчем,

 

63] І Богу, й ворогам його огидних.

 

 

 

64] Вони, з яких ніхто не жив живцем,

 

65] Тут прудко бігли, всі в укусах, голі,

 

66] Над ними ж - оси й ґедзі тьмою тем.

 

 

 

67] Поривши лиця, кров стікала долі,

 

68] Усуміш із слізьми на ґрунт масний,

 

69] Де жовті черви кублились поволі.

 

 

 

70] Поглянув далі, й натовп голосний

 

71] Побачив я край буйного потоку

 

72] Й спитав: «Учителю, ти поясни,

 

 

 

73] Щоб знав я, чом вони із цього боку

 

74] На той всі прагнуть перейти мерщій,

 

75] Як бачу, хоч у тьмі й не видно оку».

 

 

 

76] І він мені: «Одвіт почуєш мій,

 

77] Коли зупинимо свої ми кроки

 

78] На Ахероновій косі журній».

 

 

 

79] Стараючись не завдавать мороки

 

80] І волю дати боячись словам,

 

81] Я мовчки йшов на край ріки широкий.

 

 

 

82] І човен ми побачили, а там

 

83] Почварний дід, роззявивши пащеку,

 

84] Горлав: «Ой горе, злобні душі, вам!

 

 

 

85] Вже годі мріять про зорю далеку,

 

86] Я тут, з човном, щоб вас перевезти

 

87] У вічний морок, в холоднечу, в спеку!

 

 

 

88] А ти, живий, од мертвих геть коти

 

89] Назад, де скоро вже розквітне травень! -

 

90] Та, бачивши, що я не хочу йти,

 

 

 

91] Додав таке: - Ти краще іншу гавань

 

92] І легший човен зразу обирай;

 

93] Моє судно важке тобі для плавань».

 

 

 

94] І вождь йому: «Хароне, не займай!

 

95] Так хочуть там, де все зробити можуть

 

96] Чого захочуть. Так що не чіпай».

 

 

 

97] І перестав тоді мене тривожить

 

98] Кудлай-човняр з мертвотного багна,

 

99] Що міг з очей зірниці сяйні множить.

 

 

 

100] І квола зграя голих душ, смутна,

 

101] Почувши заклик той гучний і строгий,

 

102] Зі скреготом зубів, як навісна,

 

 

 

103] Взялась клясти - і Бога, й рід убогий,

 

104] І давнє покоління, й молоде,

 

105] І час родин, і матерів пологи.

 

 

 

106] Та, плачучи, встелила вся, хто де,

 

107] Проклятий берег зливою з хмарини, -

 

108] Він всіх, хто Бога не боїться, жде.

 

 

 

109] Харон, злий дух з очима - як жарини,

 

110] Розпалюючи погляд, купчив гурт:

 

111] Всіх гнав, веслом загайним міряв спини.

 

 

 

112] Як лист злітає восени до бурт

 

113] За першим другий, поки на галуззі

 

114] Останній не загляне в самий нурт, -

 

 

 

115] Адамове так плем'я в шумній тузі

 

116] Одне за одним збилось у човні,

 

117] Мов птаство, скупчене в сильці, у крузі.

 

 

 

118] Поки пливли по чорній струмині,

 

119] Хапаючись зійти на той бік темний,

 

120] На цьому знову з'юрмились квапні.

 

 

 

121] «Мій сину, - проказав учитель чемний, -

 

122] З усіх країн, хто в Божім гніві вмер,

 

123] Збираються на берег цей підземний,

 

 

 

124] Щоб поспішать заріччям до печер, -

 

125] їх так острожить правосуддя Боже,

 

126] Що страх стає бажанням відтепер,

 

 

 

127] А добра тут душа пройти не може,

 

128] І що в Харона грізний був привіт,

 

129] То сам збагни, з чим слово його схоже».

 

 

 

130] Він закінчив, і враз похмурий світ

 

131] Так задрижав, що навіть перед економ

 

132] Мене од страху кидатиме в піт.

 

 

 

133] В плачливім краї знявся вихор гоном,

 

134] Пустельний діл скорботи спалахнув

 

135] В моєму серці відсвітом червоним,

 

 

 

136] І впав я, наче той, хто вмить заснув.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

 

1] Мій раптом перервався сон глибокий,

 

2] Бо грім оглушливий я враз почув

 

3] І встав, немов ударений під боки,

 

 

 

4] І все спочилим оком озирнув,

 

5] На ноги звівшись, подививсь уважно,

 

6] Щоб добре зрозуміти, де я був.

 

 

 

7] Стояв на стежці я, що неосяжно

 

8] Збігала вниз, в те урвище сумне,

 

9] Де лемент мук відгримував протяжно.

 

 

 

10] Таке в густім тумані неясне

 

11] Було воно, що зір мій недолугий

 

12] Не міг сягнуть крізь марево жахне.

 

 

 

13] «Тепер ми зійдемо в сліпі округи, -

 

14] Сказав поет і на обличчі зблід, -

 

15] Я буду перший, а ти будеш другий».

 

 

 

16] І я, уздрівши сполотнілий вид,

 

17] Сказав: «Чи зважусь, коли й ти стерявся,

 

18] Ти ж завжди захищав мене од бід!»

 

 

 

19] І він: «Злощасних репет увігнався

 

20] Ізнизу так, що вкрив лице бліде

 

21] Тим жалем, що тобі він жахом здався.

 

 

 

22] Але ходім, бо довгий шлях не жде».

 

23] Так він сказав та й уступив зі мною

 

24] У перше коло, що круг прірви йде.

 

 

 

25] Тут, стежачи за пітьмою німою,

 

26] Я не почув ні скарг, ні нарікань, -

 

27] Самі зітхання коливали млою:

 

 

 

28] їх збуджувала туга без страждань

 

29] У стовпищі, в якім не розрізняєш

 

30] Дітей, жінок, мужів усяких звань.

 

 

 

31] І добрий вчитель мій: «Ти не питаєш,

 

32] Це що за духи, на яких глядиш?

 

33] То знай, ще поки далі не ступаєш,

 

 

 

34] Що це не грішних душ хисткий комиш,

 

35] А ті, хто без хрещальної поради

 

36] Не знали, що спасає найпевніш.

 

 

 

37] їм християнські не лились відради,

 

38] Було чуже їм Божество само, -

 

39] Я увіходжу теж до їх громади.

 

 

 

40] Це незнання - єдине нам гальмо,

 

41] Й ми тим караємось за цю невдачу,

 

42] Що без надій жаданням живемо».

 

 

 

43] І жаль узяв, що в Лімбі тут побачу

 

44] Я тих, кому пошану всім здаю

 

45] За видатні діла й величну вдачу.

 

 

 

46] «Скажи, учителю, скажи, вождю, -

 

47] Почав я, щоб зміцнитися у вірі,

 

48] Яка являє для брехні суддю. -

 

 

 

49] Невже тут по заслузі чи офірі

 

50] Ніхто блаженства не досяг цілком?»

 

51] І він на ці слова, і темні й щирі,

 

 

 

52] Відмовив: «Бувши тут ще новаком,

 

53] Я бачив, як зійшов сюди властитель,

 

54] Звитяжця коронований вінком.

 

 

 

55] За ним звідсіль пішли: всіх прародитель,

 

56] Його син Авель, благочесний Ной,

 

57] Мойсей, законодавець і служитель,

 

 

 

58] Давид і Авраам, що жив давно,

 

59] Ізраїль з батьком і сини численні,

 

60] Рахіль, дорожча над усе майно,

 

 

 

61] Й багато ще - і стали всі блаженні.

 

62] Узнай одне ти - душі всі людські

 

63] До того часу не були спасенні».

 

 

 

64] У згадках про події неблизькі

 

65] Ми не лишали прокладати в лісі,

 

66] Кажу, у лісі душ, стежки вузькі.

 

 

 

67] Та спогади недовго ці велися

 

68] Між нами ще, як смуги світляні

 

69] У здолану півкулю тьми влилися.

 

 

 

70] За кілька кроків видний став мені

 

71] Освітлений зелений простір луки,

 

72] Де сяйвом сяли люди видатні.

 

 

 

73] «О шано й честь мистецтва та науки,

 

74] Скажи, хто ці, що доля їх ясна

 

75] Й відділені вони в окремі злуки?»

 

 

 

76] І він мені: «їх слава голосна,

 

77] З якою ти ще на землі зіткнувся,

 

78] Така, що й в Бога шана їм значна».

 

 

 

79] І голос в той же час мені почувся:

 

80] «Вшануємо ж великого співця,

 

81] Бо зниклий дух його до нас вернувся!»

 

 

 

82] І по слідах великого сліпця

 

83] Нас три величні тіні йшли стрічати,

 

84] Нерадісні і несумні з лиця.

 

 

 

85] І добрий мій учитель став казати:

 

86] «Он глянь: мечем оперезавши стан,

 

87] Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, -

 

 

 

88] То сам Гомер, усім поетам пан,

 

89] А другий - то творець сатир Горацій,

 

90] А то - Овідій і за ним - Лукан.

 

 

 

91] Ішов я з ними вряд в натхненній праці

 

92] І вряд у славі йду - таж чуєш сам

 

93] Той спів хвали, мов князеві в палаці».

 

 

 

94] Так я уздрів блискучу школу там

 

95] Вождя поетів, що, могутньокрилий,

 

96] Летів орлом назустріч небесам.

 

 

 

97] Вони про себе щось поговорили

 

98] І привітання мовили свої,

 

99] І посміхнувся мій учитель милий.

 

 

 

100] Усі тримались, як близькі мої,

 

101] І, розуміючи високу шану,

 

102] Я шостим став у велетнів сім'ї.

 

 

 

103] Отак ішли до світлого ми стану

 

104] Й поважно мову про таке вели,

 

105] Про що розповідать пізніше стану.

 

 

 

106] Під благородний замок ми прийшли,

 

107] Який сім раз оточували стіни,

 

108] Й джерельні води навкруги текли.

 

 

 

109] Долаючи, мов суходіл, струмини,

 

110] Дістались двору ми крізь сім воріт

 

111] І вздріли свіжу зелень луговини,

 

 

 

112] В очах у мешканців горів привіт,

 

113] У постатях ласкава сяла милість,

 

114] А в тихій мові - лагідності світ,

 

 

 

115] Зійшли ми вкупі на горбка похилість

 

116] В такому світлі, що змогли вочу

 

117] Оглянуть мовчазну дібров журливість.

 

 

 

118] Великі, до яких в думках лечу,

 

119] Вщасливили мене своїм собором,

 

120] Що й досі ще від захвату тремчу.

 

 

 

121] Я вздрів Електру в натовпі прозорім,

 

122] І Гектора, й Енея розрізнив,

 

123] І Цезаря в броні, з шулічим зором.

 

 

 

124] Каміллу і Пентесілею вздрів

 

125] По другий бік та ще царя Латина,

 

126] Який з Лавінією там сидів.

 

 

 

127] Вздрів Брута я й дружину Коллатіна,

 

128] Корнелью, Марцію та Юлью -всіх.

 

129] А осторонь - самого Саладіна.

 

 

 

130] І, перевівши зір очей своїх,

 

131] Побачив я, що вчитель всіх, хто знає,

 

132] Сидить в сім'ї філософів значних.

 

 

 

133] Всяк дивиться, всяк шану виявляє.

 

134] З ним обіч був Сократ, а там Платон,

 

135] І Діоген своє тут місце має.

 

 

 

136] Тур Демокріт, що ввів случай в закон,

 

137] Фалес, ким славилась бібліотека,

 

138] І з Емпедоклом Геракліт, Зенон.

 

 

 

139] Вздрів якостей досліджувача грека

 

140] Діоскоріда, - тут же був Орфей,

 

141] Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека,

 

 

 

142] І геометр Евклід, і Птолемей,

 

143] І Гіппократ з Галеном, Авіценна,

 

144] І Аверроес, цей тлумач ідей.

 

 

 

145] Тяглася їх гірлянда незліченна,

 

146] Та хай про це хтось інший розповість,

 

147] Бо тема й так у мене широченна.

 

 

 

148] І двох співців позбавилося шість,

 

149] Бо враз мене вожай мій знаменитий

 

150] Од мирних лук, де всіх розважив гість,

 

 

 

151] Туди повів, де нічому світити

 

 

 

 

 

ПІСНЯ П'ЯТА

 

1] І тут зійшов до другого я кола,

 

2] За перше меншого, та від розпук

 

3] Кричали душі голосніш довкола.

 

 

 

4] Й страхітного Міноса вчув я гук;

 

5] Який при вході судить справедливо,

 

6] Хвостом указуючи розмір мук.

 

 

 

7] Кажу, коли якась душа лякливо

 

8] Розповіла про всі свої діла,

 

9] То цей знавець гріхів, тонкий на диво,

 

 

 

10] їй місце визначає в царстві зла,

 

11] Хвоста скрутивши стількома витками,

 

12] В котре по черзі коло засила.

 

 

 

13] Тиск перед ним і днями, і ночами;

 

14] Душа тут кожна свій проходить суд:

 

15] Сказала, вчула та й пішла до ями.

 

 

 

16] «О ти, хто в наш занурюється бруд, -

 

17] Гукнув Мінос, коли на мене глянув,

 

18] На мить лишивши безконечний труд, -

 

 

 

19] Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,

 

20] А про широкий вхід і не гадай!»

 

21] І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?

 

 

 

22] Не з власного жадання йде в ваш край:

 

23] Так хочуть там, де все зробити можуть

 

24] Чого захочуть, так що не чіпай».

 

 

 

25] І ось такий, що й камінь міг стривожить,

 

26] Зачувся лемент, і зневіра йме,

 

27] Чи зойки відчаю луна не множить?

 

 

 

28] Туди прийшрв, де світло геть німе,

 

29] І знявся рик, як в буряному морі,

 

30] Коли на ньому дужий вітер дме.

 

 

 

31] Пекельні вихори, рвучкі та скорі,

 

32] Засуджених волочать, тягнуть, б'ють

 

33] Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.

 

 

 

34] І душі, летячи у каламуть,

 

35] Ридають, виють, сповнюючись хіттю,

 

36] Самого Бога в небесах клянуть:

 

 

 

37] Я взнав, що підпадає тут страхіттю,

 

38] Жахливій бурі цій той люд яркий,

 

39] Який скорився лиха розмаїттю.

 

 

 

40] І як на крилах носяться шпаки

 

41] В холодну пору, збившися у зграї,

 

42] Так духів злих пролинув рій швидкий.

 

 

 

43] Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,

 

44] І без надій, що прийде тиші мить

 

45] Або змаліють муки їх безкраї.

 

 

 

46] Як журавлиний ключ із зойком мчить,

 

47] Коли на південь відлітає птиця,

 

48] Так я, передбачавши ремства нить,

 

 

 

49] Уздрів, як тіней гурт в бурханні мчиться,

 

50] І запитав: «Учителю, яким

 

51] Жінкам так грізно чорний вітер мститься?»

 

 

 

52] «Найперша з тих, що виглядом своїм

 

53] Тебе цікавить, - він мені промовив, -

 

54] Була царицею над світом всім;

 

 

 

55] Щоб одібрати ґрунт у марнословів,

 

56] їй підказала похіть навісна

 

57] Розпусту скриту вивести зі сховів, -

 

 

 

58] Семіраміда, Нінова жона

 

59] І спадкоємиця його зрадлива;

 

60] Султан тепер там, де жила вона.

 

 

 

61] А це - кохання жертва нещаслива,

 

62] Яка збезчестила Сіхея прах;

 

63] А далі - Клеопатра похітлива».

 

 

 

64] Я вздрів Єлену, за яку в боях

 

65] Лягли війська, Ахілла міць велику,

 

66] Яка з кохання згинула в віках,

 

 

 

67] Паріса вздрів, Трістана й ще без ліку

 

68] Тих нещасливих, що Амор жене,

 

69] Як за життя їх гнав на згубу дику.

 

 

 

70] Коли мій вождь назвав число значне

 

71] Мужів і дам - весь почет іменитий,

 

72] Я засмутився, жаль пройняв мене,

 

 

 

73] І я сказав: «Співцю, поговорити

 

74] Хотів би я із тінями двома,

 

75] Що вихор їх жене несамовитий».

 

 

 

76] І він: «Побачиш, як зрідіє тьма

 

77] Й вони наблизяться: ім'ям любові

 

78] Благай, і пара підлетить сама».

 

 

 

79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,

 

80] Подав я голос: «Привиди журби,

 

81] Як Інший зволить, станьмо до розмови».

 

 

 

82] Як в полум'ї жадоби голуби

 

83] У рідні гнізда між зелені крони

 

84] Летять на крилах спільної судьби, -

 

 

 

85] Вони удвох з оточення Дідони

 

86] Перенеслись у пітьмі коловій, -

 

87] І стали біля нас без заборони.

 

 

 

88] «О ти, що ходиш по землі живий

 

89] І надійшов сюди, у сморід чорний,

 

90] До нас, що світ забарвили в крові.

 

 

 

91] Якби нам другом цар був непоборний,

 

92] Вблагали б ласку ми тобі послать,

 

93] Щоб ти щасливим був у висі горній.

 

 

 

94] То слухай, споминай, що є згадать,

 

95] І поки буря десь там забарилась,

 

96] Ми будем слухати і розмовлять.

 

 

 

97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,

 

98] Над морем тим, що в нього По втіка,

 

99] Котра супутниць тьмою збагатилась.

 

 

 

100] Кохання, що шляхетних обпіка,

 

101] Його зманило молодичим станом,

 

102] Який сточила тут печаль гірка.

 

 

 

103] Кохання, що кохать дає й коханим,

 

104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,

 

105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.

 

 

 

106] Кохання нас вело в злощасну смерть.

 

107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився», -

 

108] І вже їх ворушила вітраверть.

 

 

 

109] Ці душі слухавши, я похилився

 

110] І в болісну заглибився печаль;

 

111] Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»

 

 

 

112] І я на це почав: «О лютий жаль!

 

113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари

 

114] їх завели в таку скорботну даль!»

 

 

 

115] А там звернувся до цієї пари

 

116] Й почав: «Франческо, від твоїх страждань

 

117] У серці чую болісні удари.

 

 

 

118] Але скажи: під час палких зітхань

 

119] Як вчило вас чаруюче кохання

 

120] Спізнати мить жагучих поривань?»

 

 

 

121] Й вона: «Немає більшого страждання,

 

122] Як згадувати любий щастя час

 

123] В біду; твій вождь здає в тім справоздання.

 

 

 

124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас

 

125] Початок був коханню, збудься спраги, -

 

126] Я плакать буду й мовить водночас.

 

 

 

127] Якось ми вдвох читали для розваги,

 

128] Як Ланчелота взяв кохання пал,

 

129] І самоти не брали до уваги.

 

 

 

130] І часто, мов під дією дзеркал,

 

131] Нам під очима лиця пік рум'янець.

 

132] Але нас подолав миттєвий шал:

 

 

 

133] Ми прочитали, як тремтів коханець,

 

134] Бо вперше в губи цілував самі, -

 

135] І цей от, мій незмінний співвигнанець,

 

 

 

136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, -

 

137] Твір і співця за Галеотто мавши,

 

138] Вже того дня більш не читали ми».

 

 

 

139] Так дух розповідав цей, споминавши,

 

140] А той ридав; і руки я простер

 

141] У даль за ними, від жалю вмиравши,

 

 

 

142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ШОСТА

 

1] Вернулась тяма, що на час лишила,

 

2] Коли жалів я свояків отих,

 

3] Чия печаль так дуже засмутила,

 

 

 

4] Й нові я муки й мучених нових

 

5] Побачив всюди, де б не озирався,

 

6] Де б не лишав мій крок слідів своїх.

 

 

 

7] Я в третім колі: дощ не припинявся,

 

8] Холодний, вічний, проклятий, важкий;

 

9] Він по землі одноманітно слався.

 

 

 

10] Градини, іній, снігові грудки, ,

 

11] Мішаючись із мороком постійним,

 

12] Смердили під ногами ґрунт в'язкий.

 

 

 

13] І Цербер, звір із вищиром потрійним,

 

14] На три собачі пащі валував

 

15] На люд, поглинутий болотом гнійним.

 

 

 

16] Багряні очі, шерсть, масна від страв,

 

17] Грубезне пузо, лапи - кігті наче -

 

18] Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.

 

 

 

19] Промоклі тіні вили по-собачи,

 

20] Й чи той чи цей ховаючи з боків,

 

21] Крутились дзиґами, та без удачі.

 

 

 

22] Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,

 

23] Роззявив пащі враз, ошкірив зуби

 

24] І весь од люті сильно затремтів.

 

 

 

25] І руку простягнув вожай мій любий,

 

26] Землі взяв жменю та як кидоне

 

27] В голодні пащі наїдок той грубий!

 

 

 

28] Мов пес, коли йому шматок заткне

 

29] Голодну пащу й зів, з брехання спухлий,

 

30] Замовкне раптом, поки не ковтне, -

 

 

 

31] Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,

 

32] Свій рев, який так голосно гуде,

 

33] Що душі тут усі були б поглухли.

 

 

 

34] Йдучи по тінях, по яких іде

 

35] Дощ нескінченно, ставили ми ноги

 

36] В порожняву у вигляді людей.

 

 

 

37] Вони підводитись не мали змоги,

 

38] І лиш один схопивсь аж підстрибнув,

 

39] Коли побачив нас серед дороги.

 

 

 

40] «О ти, хто сміло в Пекло це ступнув, -

 

41] Він проказав, - мабуть, мене впізнаєш,

 

42] Бо ти уже, коли я вибув, був».

 

 

 

43] І я йому: «Такий ти вигляд маєш

 

44] Унаслідок тривалого ярма,

 

45] Що вже навряд тепер тебе вгадаєш.

 

 

 

46] Повідай же - бо тут ти недарма, -

 

47] Який ти гріх вчинив, що кар за нього

 

48] Є сила важчих, гірших же нема?»

 

 

 

49] І він: «У місті, заздрому до всього,

 

50] Ти народився, - тож я твій земляк,

 

51] Бо й я родивсь там для життя масного.

 

 

 

52] Обжерливістю відзначавсь я так,

 

53] Що Чвакалом дражнили всі знайомі, -

 

54] А тут я мокну під дощем, бідак.

 

 

 

55] І довелося не мені самому

 

56] Однакових тут скуштувать силець

 

57] За гріх однаковий». Сказав по тому

 

 

 

58] Я: «Чвакало, так скрушно для сердець

 

59] Бринить твій жаль і викликає сльози;

 

60] Та, може, знаєш ти, який кінець

 

 

 

61] У нашім місті матимуть погрози,

 

62] І що веде співгромадян до чвар,

 

63] І де зростають праведності лози?»

 

 

 

64] І він мені: «Після тривалих свар

 

65] Рясна проллється кров лісовиками,

 

66] А партію противну жде удар.

 

 

 

67] На третій рік повернуться до брами

 

68] Вигнанці й переможницькі війська,

 

69] Й підлесник прийде нинішній з військами.

 

 

 

70] Притисне здоланих п'ята важка

 

71] Тих, що надовго містом завладають,

 

72] А цим лишаться сльози і тоска.

 

 

 

73] Два праведники марно промовляють:

 

74] Жадоба, скупість, заздрість до єства -

 

75] Од іскор тих в людей серця палають».

 

 

 

76] Так закінчив печальні він слова,

 

77] І я йому: «Іще прошу, мені ти

 

78] Відкрий усе, що темрява хова.

 

 

 

79] Тегг'яйо, Фаріната знаменитий,

 

80] Ще Рустікуччі Якопо й ще хтось, -

 

81] От як Арріго й Моска іменитий, -

 

 

 

82] Скажи мені, де місце їм знайшлось?

 

83] Дізнатись хочу про судьбу найкращих -

 

84] Іти їм в Рай, чи в Пекло довелось?»

 

 

 

85] І він: «У норах ще чорніших, важчих

 

86] За гірший гріх каратись треба їм,

 

87] Побачиш їх внизу у муках тяжчих.

 

 

 

88] Як знову підеш світом ти живим,

 

89] Прошу, згадай мене хоч ненароком,

 

90] А більш я не скажу й не відповім».

 

 

 

91] І ще раз скошеним од болю оком

 

92] На мене глянув і під шум струмин

 

93] Згубився в натовпі сліпців широкім.

 

 

 

94] Вожай сказав: «Уже не встане він,

 

95] Аж поки на сурму громовокрилу

 

96] Не явиться нещадний властелин.

 

 

 

97] Усяк повернеться в свою могилу,

 

98] Одіне плоть колишнього буття

 

99] Й почує вироку незрушну силу».

 

 

 

100] Ми тихо йшли, немов між куп сміття,

 

101] Між тіней, кинутих під дощ похмурий,

 

102] І про грядуще мовили життя.

 

 

 

103] Сказав я: «Вчителю, чи їм тортури

 

104] Побільшить вирок правий судії,

 

105] Чи проясніє їхній вид понурий?»

 

 

 

106] І він: «Науки пригадай свої:

 

107] Відомо, що чим ближча досконалість

 

108] В душі, тим більші рай чи скорб її.

 

 

 

109] До риси досконалості й на малість

 

110] Не підійти їм після їхніх діл,

 

111] А все ще сподіваються на жалість».

 

 

 

112] Так в бесіді пішли ми третім з кіл,

 

113] Про зміст її не стану я казати,

 

114] І вийшли зрештою на дальший схил.

 

 

 

115] І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ СЬОМА

 

1] «Папе Сатан, папе Сатан алеппе!» -

 

2] Завів так Плутос голосом хрипким,

 

3] І мій мудрець, що знав усе в цім склепі,

 

 

 

4] Мене розрадив: «Хоч би й надто злим

 

5] Був звір, а все ж не втрима на запорі

 

6] Від тебе переходу колом цим».

 

 

 

7] А далі товстогубій злій потворі

 

8] Промовив він: «Проклятий вовче, цить!

 

9] Бо задихнешся, як смертельно хворі.

 

 

 

10] Не без причин в безодню він стремить:

 

11] Так хочуть там, де військо Михаїла

 

12] Взялось пиху насильницьку зломить».

 

 

 

13] І як під бурю падають вітрила,

 

14] Коли зламалась щогла на кормі,

 

15] Так хижа твар звалилася безсила.

 

 

 

16] І далі ми пішли по цій тюрмі,

 

17] В четверте коло, до провалля ближче,

 

18] Де зло всесвітнє скублилось у тьмі.

 

 

 

19] О правосуддя Боже! Хто б міг вище

 

20] Накупчити страждань, ніж я уздрів!

 

21] І чом душа стає гріхам за грище!

 

 

 

22] Як хвиля, кинувши Харібди зів,

 

23] Біжить назад і інші б'є з розгону, -

 

24] Так люд не шкодував тут кулаків.

 

 

 

25] Я бачив люд з найбільшого загону,

 

26] Примушених з усіх боків штовхать

 

27] Грудьми й всім тілом кляту перепону.

 

 

 

28] Тут люто пхала одна одну рать

 

29] І вантажі носила з ревним криком:

 

30] «Чого їх кидати?», «Чого збирать?» -

 

 

 

31] Так рухались похмурим колом диким,

 

32] І кожен тяг у протилежний бік

 

33] З гучним тим самим безсоромним кликом.

 

 

 

34] А, на серединний прийшовши стик,

 

35] Вертали знову битися жахливо,

 

36] І я, не в силі здержати язик,

 

 

 

37] Сказав: «Учителю, з'ясуй це диво:

 

38] Чи часом не тонзурники всі ті,

 

39] Із лисинками, що від нас наліво?»

 

 

 

40] І він: «В своєму першому житті

 

41] Усі вони були на розум косі

 

42] Й не знали міри в їжі і в питті,

 

 

 

43] Тож по-собачому хрипкоголосі,

 

44] Вертають, вивергаючи лайки,

 

45] Всередину із крайніх точок осі.

 

 

 

46] В тих, в кого на тонзуру маківки

 

47] Поголені - у пап, у кардиналів, -

 

48] Найбільш скарбів заховано в мішки».

 

 

 

49] І я: «В цій, вчителю, картині жалів

 

50] Я добре розпізнати мав би тих,

 

51] Кого порок іще недавно вжалив».

 

 

 

52] І він: «Ти марних не чекай утіх:

 

53] Гидке життя спотворює собою

 

54] До невпізнанності обличчя їх.

 

 

 

55] Вони на суд останній прийдуть з бою:

 

56] Той стисне кулаки й проклін пошле,

 

57] Цей голою заблиска головою.

 

 

 

58] Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, -

 

59] Приречені на чвари проклятущі,

 

60] І всяке їм картання - замале.

 

 

 

61] Ти бачиш, сину, як скороминущі

 

62] Дари Фортуни чинять людям зло,

 

63] На бійки спонукаючи найдужчі.

 

 

 

64] Все злото, що під місяцем було

 

65] Чи є, душі хоча б одній-єдиній

 

66] Спокою ні на хвилю б не дало.

 

 

 

67] «Учителю, - спитав я, - благостині!

 

68] Яку Фортуну ти згадав мені,

 

69] І як із рук її все благо лине?»

 

 

 

70] Озвався він: «О витвори дурні!

 

71] Яке ж бо вас невідання вразило!

 

72] Думки тобі відкрию неясні.

 

 

 

73] Той, хто ширяє в світі мислю сміло,

 

74] Небесні сфери сотворив і їм

 

75] Дав рушіїв, щоб все навкруг світило.

 

 

 

76] Усюди світлом ширячись сяйним,

 

77] А серед людства діло це - наснага

 

78] Тій, хто владає таланом земним,

 

 

 

79] Щоб всі передавав минущі блага

 

80] Народ народові, сім'ї - сім'я,

 

81] Бо меншає в людей з літами спрага.

 

 

 

82] Той кориться, цей силою сія

 

83] За присудом тієї, що з ділами

 

84] Весь час таїться, як в траві змія.

 

 

 

85] І, високо літаючи над нами,

 

86] Вона провидить, судить і вершить

 

87] Нарівні з іншими всіма богами.

 

 

 

88] У ній ніщо на місці не стоїть

 

89] І зміни одна одну обганяють,

 

90] Нове-бо виникає кожну мить.

 

 

 

91] І от її усі лиш розпинають,

 

92] Замість палку складати дяку їй,

 

93] І заповзято й дружно проклинають.

 

 

 

94] Вона ж в незмінній радості благій

 

95] Співає з ангелами нам із далі

 

96] І крутить кулю в благості своїй.

 

 

 

97] Проте спустімось на ще більші жалі, -

 

98] Заходять вже зірки, які стреміли вверх,

 

99] Коли я рушив; поспішімо ж далі.

 

 

 

100] Пройшли ми колом тим на самий верх,

 

101] Звідкіль стікав ручай, зникавши в рові,

 

102] В якому промінець останній мерк

 

 

 

103] В воді, скоріше чорній, ніж багровій.

 

104] І ми зійшли в провалину саму,

 

105] Ідучи вслід похмурому струмкові.

 

 

 

106] Збігаючи в ненависну пітьму,

 

107] Спливала річка, наче під ворота,

 

108] Під те багно, що Стікс ім'я йому.

 

 

 

109] Я, придивившись, що то за сквернота,

 

110] Побачив тіней голих гурт тісний,

 

111] Занурений в драговину болота.

 

 

 

112] Не лиш руками билися вони,

 

113] А й головою, і грудьми, й ногами,

 

114] А хто й зубами гризся, навісний.

 

 

 

115] Мій добрий вчитель: «Сину, перед нами

 

116] Це душі тих, кого вразила лють,

 

117] А ще до того знай: під струминами

 

 

 

118] Багато душ у смороді гниють,

 

119] Окіл бентежать зойками гучними

 

120] Й колишуть, як ти бачиш, каламуть».

 

 

 

121] Стогнали в твані тонучі: «Були ми

 

122] У траурі на сонячній землі,

 

123] Нам душу сповивали чорні дими,

 

 

 

124] Й терзаємось у смороді, в гниллі».

 

125] Так виливали, кумкаючи, муку,

 

126] Інак не в силі висловить жалі.

 

 

 

127] Відмірявши значну дугу по луку,

 

128] Між річкою й болотом серед мли,

 

129] На тих дивившись, хто ковтав багнюку,

 

 

 

130] Високої ми вежі досягли.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ВОСЬМА

 

1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки

 

2] Ще вежі не діставшись, на вінці

 

3] Ми зори зупинили біля вишки,

 

 

 

4] Де вздріли два спахнулі промінці

 

5] Й на відповідь ще й третій розгорівся

 

6] У ледь очам приступній далі цій.

 

 

 

7] Й від мене в море всяких знань полився

 

8] Потік розпитувань: «Це хто? Кому

 

9] Той пломінь відповів? Як він з'явився?»

 

 

 

10] І вождь: «Якби ти крізь імлу німу

 

11] Міг бачити, то б стрівсь очима з жданим,

 

12] Невидним ще у випарів диму».

 

 

 

13] І як проноситься над стиглим ланом

 

14] Легка стріла з дзвінкої тятиви,

 

15] Так утлий човен, мовби ураганом,

 

 

 

16] Нестримно мчав на берег неживий,

 

17] А в ньому іздаля човняр жахливий

 

18] Кричав: «Нарешті, грішнику новий!»

 

 

 

19] «Ні, Флегію, ні, Флегію гнівливий, -

 

20] Сказав мій пан, - з тобою будем ми,

 

21] Лиш поки цей здолаєм бруд вадливий».

 

 

 

22] Як хто розчарувань зазнавши тьми,

 

23] Почне стогнати й голосить при цьому,

 

24] Так зойки Флегій видихнув сами.

 

 

 

25] Вождь опинився в човнику легкому,

 

26] Подавши знак мені іти за ним;

 

27] Вагу в човні лиш я складав вагому.

 

 

 

28] Ми посідали, і шляхом мутним

 

29] Побіг наш човен, глибший слід лишивши,

 

30] Ніж поки був він із гребцем самим.

 

 

 

31] Ми рухались, по мертвій річці пливши,

 

32] Як перед мною встав хтось у багні

 

33] Й спитав: «Хто ти, що йдеш тут, не доживши?»

 

 

 

34] І я: «Іду, бо вільно йти мені,

 

35] А ти хто? Ти збудив ніяк не жалі».

 

36] І він: «Я з тих, що плачуть тут сумні».

 

 

 

37] І я: «Бодай ти у плачу й печалі,

 

38] Проклятий образе, віками гнив!

 

39] Тебе впізнав я, хоч ти весь у калі».

 

 

 

40] Тоді він борт обіруч ухопив,

 

41] Та вчитель відіпхнув його, до діла

 

42] Сказавши: «Геть іди, до інших псів!»

 

 

 

43] А там притис мене тісніш до тіла

 

44] Й, цілуючи, сказав: «Блаженна та,

 

45] О гнівний душе, що тебе родила!

 

 

 

46] Живим владала ним пиха пуста,

 

47] Ніхто добром не згадує за нього,

 

48] А тінь його тримають болота.

 

 

 

49] А скільки ще царів та панства того,

 

50] Що тут залізуть свиньми у багно

 

51] І не залишать спогаду малого!»

 

 

 

52] І я: «Учителю, прошу одно:

 

53] Нехай човняр продовжить веслування,

 

54] Поки гордій не піде геть на дно!»

 

 

 

55] І він мені: «Єдина мить чекання!

 

56] Ще човен наш не стане на приплав,

 

57] Як буде здійснено твоє бажання».

 

 

 

58] І я побачив, як того обпав

 

59] Великий гурт, до люду не подібний,

 

60] І Богу вдячні я слова послав.

 

 

 

61] Усі горлали: «Ось Філіппо Срібний!»

 

62] А той, скажений флорентійця дух,

 

63] Рвав бік собі і в люті був несхибний.

 

 

 

64] На тому зник з очей і гамір вщух.

 

65] Та вчулося виття, по тьмі розлите,

 

66] І знову я напружив зір і слух.

 

 

 

67] Мій добрий вчитель мовив: «Слізьми вмите

 

68] Це місто, де страждає люд без меж;

 

69] Воно, прокляте, має назву Діте!»

 

 

 

70] І я: «Учителю, мечетей, веж,

 

71] Будинків пломеніють ясні стекла,

 

72] Пойняте все загравами пожеж».

 

 

 

73] А він: «Огонь, де йде борня запекла,

 

74] Дає свій одсвіт у найдальший схов,

 

75] Це взнаєш, нижнього досягши Пекла».

 

 

 

76] Нарешті човен у рови зайшов,

 

77] Які оточували землю туги;

 

78] Був, як з заліза, мур навкруг будов.

 

 

 

79] Але ще довго човен креслив дуги,

 

80] Аж поки не гукнув човняр: «Тепер

 

81] Мерщій виходьте, це ваш берег другий!»

 

 

 

82] Було при брамі кількасот химер,

 

83] Колись рясним дощем упалих з неба,

 

84] Вони гукали: «Хто з вас ще не вмер,

 

 

 

85] А йде нахабно й сміло до Ереба!»

 

86] Зробив їм знак мій вчитель видатний,

 

87] Що потай побалакати їм треба,

 

 

 

88] І, хижу вдачу стримавши, вони

 

89] Сказали: «Йди, цього ж лиши в пащеках

 

90] Страхів, як він не боягуз дурний,

 

 

 

91] То хай вертається стежок далеких

 

92] Собі шукати, ти ж лишайся тут,

 

93] Ти, що водив його по небезпеках».

 

 

 

94] Читачу, уяви, яких отрут

 

95] Я скуштував, страшну зачувши мову,

 

96] І захотів побачить рідний кут!

 

 

 

97] І я: «О вождю, подавав чудову

 

98] Мені ти допомогу раз із сім,

 

99] Видимі ж біди виникали знову!

 

 

 

100] Не кидай же мене під містом цим!

 

101] Коли мені йти глибше - річ не вільна,

 

102] То краще вже додому повернім!»

 

 

 

103] Та вождь, що путь була з ним досі спільна:

 

104] «Не бійсь, не відберуть в нас навмання

 

105] Доріг, які дала нам влада чільна.

 

 

 

106] Тут жди мене, і хай охороня

 

107] Тебе Надія; в цій імлі мертвотній

 

108] Тебе ніколи не залишу я».

 

 

 

109] Пішов мій добрий батько, я ж, самотній,

 

110] Запав у нерішучість претяжку

 

111] Між «так» і «ні» в борні безповоротній.

 

 

 

112] Ловив його я мову нешвидку,

 

113] Вони ж раптово, ніби ненароком,

 

114] Всі поспішили за стіну міську

 

 

 

115] Й замкнули браму перед самим оком

 

116] Учителя мого, і він один

 

117] До мене повернув повільним кроком.

 

 

 

118] Потупившись, ішов понурий він,

 

119] Весь час гадавши про відмову строгу:

 

120] «Хто не пустив мене до скорбних стін?»

 

 

 

121] Сказав мені: «Я не досяг порогу,

 

122] Та не турбуйсь, здолаю їх війська,

 

123] Готові довгу витримать облогу.

 

 

 

124] Це не нова зухвалість їх така:

 

125] їх взнали верхні брами всемогучі,

 

126] Що й досі залишились без замка.

 

 

 

127] Вгорі ти прочитав слова мертвучі,

 

128] Але уже крізь місто те страшне

 

129] Йде без супутніх колами по кручі

 

 

 

130] Той, хто нам брами всюди відімкне».

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

 

1] Той колір, що я вкрився ним од страху,

 

2] Коли побачив, як верта вожай,

 

3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.

 

 

 

4] Спинивсь поет, запавши у відчай,

 

5] І став вдивлятись марно, хоч і ревно,

 

6] Крізь непрозору млу в туманний край.

 

 

 

7] «Проте ми подолати мусим певно, -

 

8] Почав він, - а як ні... Підмога де?..

 

9] О, якби він з'явився тут напевно?..»

 

 

 

10] Я добре бачив, що у нього йде

 

11] Уривано за одним словом друге,

 

12] Зв'язку ж немає поміж них ніде.

 

 

 

13] І сповнився боязні я і туги,

 

14] Вбачаючи у мові тій сліди

 

15] Уявної душевної недуги.

 

 

 

16] «Чи сходив хто до щілини сюди,

 

17] Для цього перше кинувши кружало,

 

18] Де кара - безнадійність назавжди?» -

 

 

 

19] Так я спитав і мовив він: «Бувало,

 

20] Що хтось сюди проходив не без діл

 

21] Тим шляхом, що я ним пройшов чимало.

 

 

 

22] От і мене у цей послала діл

 

23] Зла Еріхто; її відьомська школа

 

24] Вертати вміла духів до їх тіл;

 

 

 

25] Коли моя душа лишилась гола,

 

26] Вона вдягла ізнов у плоть мене,

 

27] Щоб тінь вернуть з Іудиного кола.

 

 

 

28] Найнижче місце те найбільш сумне

 

29] Й найдальше від небес, що всім керують.

 

30] Тож знаю шлях я, - хай твій ляк мине.

 

 

 

31] Ці болота, що всюди тут панують,

 

32] Смердять навколо міста злих жалів,

 

33] Де вороги загибель нам готують...»

 

 

 

34] Забув я, що він далі говорив,

 

35] Бо надто вражений я став страшилом,

 

36] Коли на вежі вогняній уздрів

 

 

 

37] Пекельних фурій, що звились над схилом

 

38] Утрьох, жахливі, геть усі в крові,

 

39] Хизуючись своїм жіночим тілом.

 

 

 

40] Зелені гідри - шати їх живі,

 

41] Замість волосся ж в них клубки зміїні

 

42] Сичали в кожної на голові.

 

 

 

43] І він, служниць пізнавши господині

 

44] Над царством вічного плачу гірким:

 

45] «Поглянь, - сказав, - на лютих цих еріній.

 

 

 

46] Це - Алекто із голосом гучним,

 

47] А поруч - Тісіфона, образ жаху,

 

48] Мегера ж - зліва». І скінчив на цім.

 

 

 

49] Ті ж груди дряпали собі, з розмаху

 

50] Руками били й так ревли з-за стін,

 

51] Що до поета я припав зі страху.

 

 

 

52] «Медуза де? Хай скам'яніє він, -

 

53] Вони горлали, дивлячись додолу, -

 

54] На ньому мста Тезеєвих провин!»

 

 

 

55] «Ти відверни й сховай лице під полу:

 

56] Побачивши страшний Горгони лик,

 

57] Забудеш путь по сонячному колу», -

 

 

 

58] Сказав і повернув мене убік

 

59] Учитель та притис іще й руками

 

60] Мої долоні до моїх повік.

 

 

 

61] О люди із здоровими думками!

 

62] Помисліть-но, яка наука вам

 

63] Під цими дивовижними рядками!

 

 

 

64] Тим часом ріс у напрямі до брам

 

65] Разючий гуркіт у бурхливій хвилі,

 

66] Надаючи стрясання берегам.

 

 

 

67] Так вихори шаліють знавіснілі,

 

68] Коли повітря б'ють дві течії,

 

69] У прямуванні різні, рівні в силі, -

 

 

 

70] Гілля ламають, гатять ручаї,

 

71] Нестримно мчать, женуть людей, худобу,

 

72] Не розбиравши, де стада чиї.

 

 

 

73] І вождь, звільнивши зір мені: «Ти спробуй

 

74] Звернути ока нерв спочилий свій

 

75] На древню піну й пари люту злобу».

 

 

 

76] Мов жаби, як зачують раптом змій,

 

77] Закумкають, аж затуляєш уші,

 

78] І всі під воду кинуться мерщій, -

 

 

 

79] Так, бачив я, численні грішні душі

 

80] Від Одного тікали в твань грузьку,

 

81] А Той ступав по Стіксу, як по суші.

 

 

 

82] А щоб запону одслонять важку,

 

83] В задусі зводилась його лівиця,

 

84] Мов піднімала річ якусь тяжку.

 

 

 

85] Я взнав посла небес, що мав явиться,

 

86] Звернувсь до вчителя, і він мовчком

 

87] Дав знак мені в шанобі поклониться.

 

 

 

88] Ах, як гнівився цей борець із злом,

 

89] Що ображало в ньому досконалість!

 

90] Він браму розчинив тонким жезлом.

 

 

 

91] «О вивержена з неба клята малість! -

 

92] Гукнув він, ставши на жахний поріг, -

 

93] Звідкіль така обурлива зухвалість?

 

 

 

94] Чом опиратись тим, хто переміг?

 

95] Скорітесь волі, що в мету влучає

 

96] І збільшує для вас тягар вериг?

 

 

 

97] Ви знаєте, чим доля відомщає?

 

98] У Цербера у вашого з оков

 

99] Намулені місця всяк добачає!»

 

 

 

100] Нечистим шляхом він назад пішов,

 

101] На нас не кинувши свій погляд милий,

 

102] Мов той, хто, ринувши у мислей схов,

 

 

 

103] Не бачив тих, що поруч з ним ходили.

 

104] Дало нам сил це сяйво серед мли,

 

105] Й відважно ми поріг переступили.

 

 

 

106] Без опору до міста ми зайшли,

 

107] І палко я бажав про тих дізнатись,

 

108] Що у фортеці замкнені були.

 

 

 

109] Зайшовши, став я миттю оглядатись

 

110] І вмить побачив діл скорботи й зла,

 

111] Де мало все од лементу здригатись.

 

 

 

112] Як в Арлі, де ріка тече мала,

 

113] Як в Полі над Карнаро, де в затоці

 

114] Італія замок собі знайшла,

 

 

 

115] Гробниці горбляться на кожнім кроці, -

 

116] Тут ними всіяно весь ґрунт пустий;

 

117] Та гірш було, що з усієї моці

 

 

 

118] Між ними звився полумінь густий.

 

119] Жара пашіла скрізь така велика,

 

120] Якої й звиклим не перенести.

 

 

 

121] На трунах зсунуті були всі віка,

 

122] Й зітхання чулися з-під них жаскі,

 

123] Мов із грудей розтятих чоловіка.

 

 

 

124] І я: «Учителю, це хто такі,

 

125] Що, змушені до скорбної постави,

 

126] Лиш зойки дикі видавать важкі?»

 

 

 

127] І він: «Це лжеучень усяких глави

 

128] З їх послідовниками. Тут, в огні,

 

129] Злічити їх не вистачить уяви.

 

 

 

130] Із схожим схоже тут в одній труні

 

131] У полум'ї, то більш, то менш похмурім».

 

132] Він шлях праворуч показав мені,

 

 

 

133] І ми пішли між полем мук і муром.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДЕСЯТА

 

1] І от іде стежиною вузькою

 

2] Між мурами товстими й полем мук

 

3] Учитель мій, і я за ним ступою.

 

 

 

4] «О вишній уме, що до гірших лук

 

5] Ведеш мене, - почав я, - як владика,

 

6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!

 

 

 

7] Чи можна тих, чия вина велика,

 

8] Побачити? Нехай би підвелись -

 

9] Немає ж варти, і розкриті віка».

 

 

 

10] І він: «...Вони закриються колись,

 

11] Як з Йосафату вернуть опочилим

 

12] Тіла, в які свого часу вляглись.

 

 

 

13] Це кладовище віддане могилам

 

14] Для Епікура та його рідні,

 

15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,

 

 

 

16] Але небавом при одній труні

 

17] Задовольниться й це твоє жадання

 

18] І друге, що ховаєш в таїні».

 

 

 

19] І я: «Мій добрий вождю, запитання

 

20] Я пильно бережу в душі своїй,

 

21] Щоб виконать твої заповідання».

 

 

 

22] «О ти, що йдеш по місту цім живий

 

23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,

 

24] Прошу тебе, зі мною мить постій.

 

 

 

25] Твоя вимова - доказ безперечний,

 

26] Що ти із благородної землі,

 

27] Якій я, може, був занебезпечний».

 

 

 

28] Так гримнув голос у гробничій млі, .

 

29] І з страхом до вождя я пригорнувся,

 

30] Немов до нені злякані малі.

 

 

 

31] А вождь мені: «Чого це ти вжахнувся?

 

32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь

 

33] По крижі в домовині й не схитнувся».

 

 

 

34] І пильно в нього зором я втуплявсь,

 

35] А він, чоло здіймаючи та груди,

 

36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.

 

 

 

37] Вожай до нього між могильні груди

 

38] Штовхнув мене, уміло ведучи,

 

39] Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».

 

 

 

40] Коли ж наблизився я, ідучи,

 

41] На мене скоса він поглянув знизу

 

42] Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»

 

 

 

43] І я, щоб догодить його капризу,

 

44] Нічого не втаївши, все повів,

 

45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.

 

 

 

46] А далі вимовив: «Твоїх дідів

 

47] Вважав я з партією ворогами

 

48] І двічі на вигнання засудив».

 

 

 

49] «Та привела до рідної їх брами, -

 

50] Я відказав, - і перша, й друга путь, -

 

51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами».

 

 

 

52] І тут, в труні, приховуючи лють,

 

53] Звелась ще друга голова по шию -

 

54] Навколішки підвівся дух, мабуть.

 

 

 

55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію

 

56] Побачить поруч мене ще когось,

 

57] Але, даремну втративши надію,

 

 

 

58] В сльозах сказав: «Коли уму вдалось

 

59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,

 

60] Де син мій? Не з тобою він чогось».

 

 

 

61] І я: «Не сам іду крізь цю темницю:

 

62] Керує мною той, що поряд жде,

 

63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться».

 

 

 

64] Сумні слова й лице його бліде

 

65] Були для мене ясні й зрозумілі,

 

66] І я в відмові не схибнув ніде.

 

 

 

67] І з зойком підхопивсь він у могилі:

 

68] «Ти що? «Не міг!» Отож його нема?

 

69] І світло дня не тішить очі милі?»

 

 

 

70] Й, побачивши, що ждати вже дарма,

 

71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю,

 

72] Впав навзнак, і його покрила тьма.

 

 

 

73] А гордівник, що мовою своєю

 

74] Мене затримав, не змінивсь в лиці

 

75] І далі вів перервану рацею:

 

 

 

76] «Не вміють вас мої долать бійці,

 

77] І це мене жахливіше терзає,

 

78] Ніж язики вогню в могилі цій.

 

 

 

79] Та п'ятдесят разів не запалає

 

80] Прекрасна владарка держав нічних, -

 

81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.

 

 

 

82] Та хай ти вернеш до країв земних! -

 

83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий

 

84] В своїх законах до людей моїх?»

 

 

 

85] І я йому: «Багряні ті потоки,

 

86] Що нам при Арбії несли загин,

 

87] Нерідко згадує наш храм високий».

 

 

 

88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він:

 

89] «Не сам я був, - сказав, - як до навали

 

90] Приєднувався я не без причин.

 

 

 

91] Але був сам, коли усі жадали

 

92] Фйоренці і руїни, й всяких бід.

 

93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий».

 

 

 

94] «Ах, угамувався врешті ваш би рід! -

 

95] Я побажав. - Зніміть же пута з мови,

 

96] Під їх вагою я неначе зблід.

 

 

 

97] Як я гадаю, зір у вас готовий

 

98] Побачить, що з собою час несе,

 

99] Сучасність же огорнута в покрови».

 

 

 

100] «Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, -

 

101] Сказав він, - що віддалене від ока:

 

102] Всевишній вождь дає нам світло се.

 

 

 

103] Коли ж близьке воно, то зависока

 

104] Нам ця завада; без вістей од вас

 

105] Ріка знання про світ в нас неглибока.

 

 

 

106] Отож ти розумієш, що запас

 

107] Всіх наших знань загибель жде єдина,

 

108] Коли замкнеться хід в майбутній час».

 

 

 

109] І каючись, мов то моя провина,

 

110] Відмовив я: «Скажіть тому, хто впав,

 

111] Щоб не оплакував живого сина.

 

 

 

112] Не відповів я через безліч справ,

 

113] В мою бо душу сумнів труту крапав,

 

114] Що з неї розум ледве врятував».

 

 

 

115] І мій учитель тут мене поквапив,

 

116] І поспішив я духа розпитать,

 

117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.

 

 

 

118] І він: «Душ з тисячу - чимала рать;

 

119] Є Федеріко Другий, а крім нього -

 

120] Ще Кардинал; не варт і рахувать».

 

 

 

121] Він щез, і до поета я старого

 

122] Вернувсь у хвилюванні - мова ця

 

123] Передвіщала безліч зла нового.

 

 

 

124] Він вирушив, і я - в сліди співця.

 

125] Йдучи він запитав: «Про що турботи?»

 

126] І я йому відкрився до кінця.

 

 

 

127] «Запам'ятай все мовлене навпроти

 

128] Твоєї долі, - наказав мудрець.

 

129] Звів палець, - та дізнайся ось про що ти:

 

 

 

130] Лиш ставши перед любим для сердець

 

131] Промінням зір, що бачать все правдиво,

 

132] Життя свого ти взнаєш реченець».

 

 

 

133] Сказавши це, він повернув наліво,

 

134] Й пішли ми до середини, де був

 

135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,

 

 

 

136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

 

1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,

 

2] Який складався з диких валунів,

 

3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.

 

 

 

4] Від смороду, який весь час валив

 

5] З безодні чорної невпинним плином,

 

6] З нас кожен заховатися волів

 

 

 

7] За віко гробу з написом нетлінним:

 

8] «Це папи Анастасія тюрма,

 

9] Що впав у єресь слідом за Фотіном».

 

 

 

10] «Іти нам вниз можливості нема,

 

11] Аж поки нюх не звикне до гидоти,

 

12] А там для нас вже буде все дарма», -

 

 

 

13] Так вчитель мій, і я на те: «А доти

 

14] Щось роз'ясни мені, щоб час не йшов

 

15] Намарне». Й він: «Та я не проти.

 

 

 

16] Мій сину, між скелястих цих основ, -

 

17] Почав він мову, - містяться три кола,

 

18] Що вужчають, біжучи стрімголов.

 

 

 

19] Юрба проклята повнить їх довкола, -

 

20] Скажу, щоб далі ти лиш додивлявсь,

 

21] Яка покара вдачу їх зборола.

 

 

 

22] Злий вчинок приводом неправді ставсь,

 

23] Огидний небу; той несправедливий,

 

24] Хто до насильства та оман вдававсь.

 

 

 

25] Самим лиш людям злий обман властивий

 

26] І тим бридкіший Богу, тож для них

 

27] У нижчих колах мук добір жахливий.

 

 

 

28] У першім - тьма насильників лихих;

 

29] Трьом смугам віддане воно суміжним,

 

30] Троїстий-бо природою цей гріх:

 

 

 

31] Чинити Богові, собі чи ближнім

 

32] Насильство можуть, їм та їх речам,

 

33] Як взнаєш, стежачи за думки стрижнем.

 

 

 

34] Насильній смерті й ранам ближній сам

 

35] Підпасти може, а маєтки в нього -

 

36] Руйнації, пожежам, грабежам.

 

 

 

37] Отож розбійник, ласий до чужого,

 

38] Людиновбивця і брудний палій -

 

39] Всі в першій смузі покарання злого.

 

 

 

40] Собі й маєткам лиха заподій

 

41] І в другу смугу муки йди терпіти,

 

42] Карайся у провині там своїй

 

 

 

43] Із тим, хто жити не схотів на світі,

 

44] Добро гайнує, програш покрива

 

45] І плаче там, де слід було б радіти.

 

 

 

46] А ці насильства - кривда Божества:

 

47] Його відкинення, хула кричуща,

 

48] Зневага до природи і єства.

 

 

 

49] Тому-то смуга познача найвужча

 

50] Тавром своїм Каорсу і Содом

 

51] І всіх, кому мерзенна сила суща.

 

 

 

52] Обман, що честь гидує ним, як злом,

 

53] Можливий і до тих, хто йме нам віру,

 

54] Й до тих, які не вірять нам цілком.

 

 

 

55] А ще є способи вбивати щиру

 

56] Любов природну, вдавшись до мерзот.

 

57] Тож в другім колі мучать совість хиру

 

 

 

58] Святош, що наживалися стокрот

 

59] З підробок та шахрайства, симонії,

 

60] Хабарництва та інших ще підлот.

 

 

 

61] Любов обманом нищать лиходії

 

62] Й ту, що природній додає добро

 

63] І зроджує довірливі надії.

 

 

 

64] Найменше з кіл є в той же час ядро

 

65] Для всесвіту й престол для пана Діте,

 

66] Там зрадників шматується нутро».

 

 

 

67] І я: «Учителю, твоє розвите

 

68] Пояснення висвітлює мені

 

69] Цю прірву і населення в ній скрите.

 

 

 

70] Але скажи: ті, хто вищить в багні,

 

71] Хто в вихрі мчить, хто мерзне в зливі з тучі,

 

72] Хто лається у марній метушні, -

 

 

 

73] Чом обминули місто це палюче

 

74] Раз Божий гнів над ними розітнувсь?

 

75] І чом караються так нестерпуче?»

 

 

 

76] І він мені: «Чого це так схибнувсь

 

77] Твій, - мовив, - розум, може, понеслися

 

78] Кудись думки й на інше він звернувсь?

 

 

 

79] Згадай-но краще, з пам'яттю зберися,

 

80] Що в «Етиці» твоїй було в рядку

 

81] Про три образливі для неба риси:

 

 

 

82] Нездержливість, злобливість та ярку

 

83] Тваринність? Ще нездержливість на кару

 

84] Заслужує порівняно легку.

 

 

 

85] Розглянь-но істину цю, повну чару,

 

86] І пригадай, - це саме призвело

 

87] Ті грішні душі до важкого вдару, -

 

 

 

88] Збагнеш, чом віковічне їх житло

 

89] Не тут і чом на кару без докорів

 

90] їх Боже правосуддя прирекло».

 

 

 

91] «О сонце, лікарю коротких зорів,

 

92] Ти словом так вщасливлюєш мене,

 

93] Що всю науку радо б я оспорив,

 

 

 

94] Назад вернись, хай вузол розітне, -

 

95] Сказав я, - мисль твоя, чому насподі

 

96] Карається лихварство навісне?»

 

 

 

97] «У філософському, - він мовив, - зводі

 

98] Одне із місць пояснення дає,

 

99] Що основним початком у природі

 

 

 

100] Премудрість і мистецтво Божі є;

 

101] Коли ж ти іншим віддасись наукам,

 

102] Розгорнеш вчення «Фізики» своє,

 

 

 

103] То взнаєш, що природним всім спонукам

 

104] Мистецтво, ніби учень, вслід іде, -

 

105] Отож воно є наче Божим внуком.

 

 

 

106] Ти маєш знати, що Мойсей веде

 

107] У книзі «Битія», що Бог не всує

 

108] їм двом довірив людство молоде.

 

 

 

109] А в лихваря щось інше за мету є,

 

110] Йде манівцями, крізь чагар та хмиз,

 

111] Мистецтвом і природою гордує.

 

 

 

112] Та час вже лаштуватись нам униз,

 

113] Пливуть до обрію небесні Риби,

 

114] Наблизився до Кавру сяйний Віз

 

 

 

115] І видно шлях, що йде в камінні глиби».

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

 

1] Місця, де йшли ми з горем та печаллю,

 

2] Були такі похмурі та страшні,

 

3] Аж зір від них ми відвернули з жалю.

 

 

 

4] На Тренто схожі ці місця сумні,

 

5] Де берег Адіче колись порвали

 

6] Чи труси, чи пересуви земні.

 

 

 

7] Від самого шпиля сповзли завали

 

8] В рівнину, і немає стежки вниз

 

9] Тому, хто вийде на високі скали, -

 

 

 

10] Такий був спуск до царства муки й сліз.

 

11] Вгорі ж, де ледве можна розміститься,

 

12] Розлігся звір і всього себе гриз,

 

 

 

13] Неначе той, хто до нестями злиться,

 

14] Ненатлий звір, який знеславив Кріт;

 

15] Від лжекорови він лиш міг вродиться.

 

 

 

16] Мудрець йому: «Гадаєш, знов привіт

 

17] Тобі прислали скорені Афіни,

 

18] А вождь їх смерть приносить до воріт?

 

 

 

19] Та геть, тварюко! Цей не взяв єдиний

 

20] Мотка в твоєї мудрої сестри,

 

21] А йде, щоб бачить ваших мук картини!»

 

 

 

22] Як бик, упавши в час кривавий гри

 

23] Від вдалого удару, не крутився,

 

24] А здригував ногами до пори, -

 

 

 

25] Отак від люті й Мінотавр звалився.

 

26] Вожай гукнув мені: «Униз біжім,

 

27] Аж поки він ще не переказився».

 

 

 

28] І схилом поспішили ми крутим,

 

29] А камінь сипався, немов нестямки,

 

30] З-під ніг моїх під тягарем новим.

 

 

 

31] Замисливсь я, й сказав він: «На уламки

 

32] Милуєшся ти величезних гір,

 

33] Де я лишив це чудище без тямки?

 

 

 

34] Як того разу бачив їх мій зір

 

35] І страх вони породжували в мене,

 

36] То їх не руйнував ще владний вир.

 

 

 

37] Та перед тим, як в огненій геєні

 

38] Той походжав, хто вивів багатьох

 

39] Із тих, що вили, в Діте полонені,

 

 

 

40] Одразу трусонувся хмурий льох,

 

41] І я подумав, що з жари здригнувся

 

42] Усесвіт і зчинивсь переполох,

 

 

 

43] Що, мабуть, світ на хаос обернувся:

 

44] У ту хвилину цей важкий стрімчак

 

45] Із місця давнього свого й схитнувся.

 

 

 

46] Але зверни свій зір на діл: отак

 

47] Вирує у крові потік вогненний

 

48] Насильникам, що жерли неборак.

 

 

 

49] О жадібність сліпа, о гнів страшенний,

 

50] Що нас веде в короткому житті

 

51] І вік в крові терзає нескінченний!

 

 

 

52] Я бачив рів: краї його круті

 

53] Суціль усю долину оточили», -

 

54] Про це повів учитель мій в путі,

 

 

 

55] Навкруг центаври бігали щосили

 

56] Й ті самі луки на боках у них,

 

57] Що й на землі в мисливстві їм служили.

 

 

 

58] З'явились ми, і стук копит утих,

 

59] А троє ухопили стріли в руки

 

60] І до тятив приклали їх тугих.

 

 

 

61] Один гукнув здаля: «Які це муки

 

62] Чекають вас, що ви згори йдете?

 

63] Кажіть, не руштесь, бо ми спустим луки!»

 

 

 

64] Мій вчитель мовив: «Відповідь на те

 

65] Дамо Хіронові, ти ж - неотеса,

 

66] Й тобі на лихо запал твій росте. -

 

 

 

67] Торкнув мене й додав: - Ти бачиш Несса,

 

68] Який красуню Деяніру звів

 

69] І загубив, убитий, Геркулеса.

 

 

 

70] Середній, що одне плече підвів, -

 

71] Великий то Хірон, пестун Ахілла,

 

72] А третій - Фол, якого знищив гнів.

 

 

 

73] Вздовж рову біга їх велика сила,

 

74] Стріляючи усіх, хто виплива

 

75] Над рівень, що їм доля ухвалила».

 

 

 

76] Ми підійшли, привітні шлем слова...

 

77] Кошлатою зарослий бородою,

 

78] Кінцем стріли Хірон ледь розсува

 

 

 

79] Вусища над великою губою

 

80] Та до своїх: «Глядіть-но, камінець

 

81] Він ідучи ворушить під собою!

 

 

 

82] Такого не вчинив би жоден мрець».

 

83] Торкнув його мій вождь у груди голі,

 

84] Де з чоловіком злився жеребець,

 

 

 

85] І мовив: «Він живий. З святої волі

 

86] Показую йому цей темний діл -

 

87] Це неминучість, а не примха долі.

 

 

 

88] Та, що мені дала новий уділ,

 

89] Співати перервала «Алілуйя».

 

90] Він не харциз, я ж дух без грішних діл.

 

 

 

91] Та ради цнот, що ради них терплю я

 

92] Цей дикий шлях, багнище це руде,

 

93] Нам дай когось ти із своїх, молю я,

 

 

 

94] Щоб указав він місце нам тверде

 

95] Та й переніс своїм хребтом широким.

 

96] Бо він не дух, повітрям він не йде».

 

 

 

97] Хірон праворуч повернувся боком

 

98] І мовив Нессові: «Ти - провідник,

 

99] А стріне хтось, обороняйся скоком».

 

 

 

100] Повів він берегом одної з рік,

 

101] Де вир кипів клекочучої крові

 

102] І звідки чувся відчайдушний крик.

 

 

 

103] Я бачив тут занурених по брови.

 

104] І мовив Несе: «Тут кожен з них - тиран,

 

105] Ковтать майно і кров чужу готовий.

 

 

 

106] Тут ті, хто злочином сквернив свій стан.

 

107] Тут Александр і Діонісій лютий,

 

108] Сицилії жорстокосердий пан.

 

 

 

109] Той, з чорним чубом, пишний та надутий,

 

110] То Адзоліно, а білявий цей -

 

111] Обіццо д'Есте, вмерлий без покути:

 

 

 

112] Нешлюбний син послав у край смертей».

 

113] Звернувсь до вчителя я, й той промовив:

 

114] «Тут перший він, я другий, я з гостей».

 

 

 

115] А там центавр нам стежку приготовив

 

116] До тих, хто аж по шию увійшов

 

117] В найгарячіший із пекучих сховів.

 

 

 

118] На когось показав: «Він проколов

 

119] Те серце у пречистій Божій длані,

 

120] Що на далекій Темзі точить кров».

 

 

 

121] Я бачив далі в річці полум'яній

 

122] Чи голови, чи тіні до пупка,

 

123] І деякі були мені ще й знані.

 

 

 

124] Все більш і більш мілішала ріка

 

125] І покривала вже самі лиш ноги.

 

126] І перейшли ми на той бік струмка.

 

 

 

127] «В малій частині нашої дороги

 

128] Все вищав рівень кров'яного дна, -

 

129] Сказав центавр, - тож ясно, схил пологий

 

 

 

130] Вниз піде річкою, поки вона

 

131] Не зіллється із тим потоком саме,

 

132] Де для тиранів кара є одна.

 

 

 

133] Киплять на муки віддані судами -

 

134] Аттіла, найстрашніший бич землі,

 

135] І Секст, і Пірр; спливаючи сльозами,

 

 

 

136] Ридають у вируючій імлі

 

137] Ріньєр Корнето і Ріньєр да Пацці,

 

138] Що на шляхах точили війні злі».

 

 

 

139] І він помчав назад, до служби й праці.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

 

1] Не перебравсь центавр ще через річку,

 

2] Як ми потрапили у ліс такий,

 

3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.

 

 

 

4] Не свіжість крон - сухих прутів пучки,

 

5] Не рівне віття - стовбур вузлуватий,

 

6] Не плід рясний - отруйні шпичаки.

 

 

 

7] Не мешкає там дикий звір кошлатий,

 

8] Що радо кублиться в таких місцях,

 

9] Як до Корнето з Чечіни ліс клятий.

 

 

 

10] Там гнізда гарпій в тінявих кущах,

 

11] З Строфад прогнали гарпії троянців,

 

12] Навіявши на них пророцтвом жах.

 

 

 

13] В них крила, лик дівочий без рум'янців,

 

14] Великі, вкриті пір'ям животи, -

 

15] Весь вигляд їх, немов у тих поганців.

 

 

 

16] І добрий вчитель: «Будем звідси йти

 

17] У другій смузі по трудній стежині, -

 

18] Звернувсь до мене, - де пробудеш ти,

 

 

 

19] Поки опинишся в страшній пустині.

 

20] Тож треба, щоб ти добре роздививсь

 

21] І довіряв мені, як і донині».

 

 

 

22] Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.

 

23] Але ж ніщо ніде не появлялось,

 

24] І, здивувавшись з того, я спинивсь.

 

 

 

25] Мені здалось, що вчителю здавалось,

 

26] Немов мені здається, що це крик

 

27] У стовпищі, яке в лісу ховалось.

 

 

 

28] І він мені сказав: «Придерж язик!

 

29] Ти краще кущ візьми і без принуки

 

30] Зламай галузку й подивись на сік».

 

 

 

31] Тоді простяг я перед себе руки,

 

32] І відломилась гілочка якась, -

 

33] Кущ заволав: «Чом завдаєш ти муки?»

 

 

 

34] І темна кров із зламу полилась,

 

35] А кущ той знову: «Що це за розбої?

 

36] Звідкіль така жорстокість узялась?

 

 

 

37] Були ми люди, нині в сухостої,

 

38] А ти явив би більшу доброту

 

39] І більший жаль і до змії простої».

 

 

 

40] Мов зламану зелену гілку ту

 

41] Охоплює вогонь з одного краю,

 

42] А другий плаче, мокрий, як в сльоту,

 

 

 

43] Та суміш мови й темного ручаю

 

44] Ішла із гілки, я й її впустив,

 

45] Мов той, хто повен жаху та відчаю.

 

 

 

46] «Щоб вірив він, що вздрить одне із див, -

 

47] Сказав мій вчитель, - душе потерпілий.

 

48] Я в вірші про це диво говорив.

 

 

 

49] Звестись на тебе руки б не посміли;

 

50] Та неймовірним був мені той збіг,

 

51] Його підбив на вчинок я немилий.

 

 

 

52] Скажи йому, ким був ти, щоб він міг

 

53] Розмаяти твоєї слави стяги,

 

54] Як знову стане на земний поріг».

 

 

 

55] І кущ: «Ця мова будить пломінь спраги,

 

56] Що тут не скажеш сам собі «мовчи».

 

57] Отож я попрошу у вас уваги.

 

 

 

58] Я той, хто мав обидва ті ключі

 

59] До серця Федеріго, й їх обачно

 

60] Всував і висував, не дзвенячи.

 

 

 

61] Його довіру я сприймав подячно

 

62] Й почесну службу завжди ніс як слід,

 

63] Сон і життя віддавши їй нелячно.

 

 

 

64] Блудниця-заздрість, що заради бід

 

65] До Цезаря в чертоги зачастила,

 

66] Мор для народів, для палаців стид,

 

 

 

67] Серця всіх проти мене підпалила,

 

68] Й підпалені підпал моїй судьбі

 

69] Вчинили в Августа, й судьба згоріла.

 

 

 

70] Душа моя, полишена в ганьбі,

 

71] Надумалась ганьбу помстити тлінням, -

 

72] Всім правий, я неправим став собі.

 

 

 

73] Але клянусь новим своїм корінням,

 

74] Я й раз не зрадив за багато літ

 

75] Державця з праведним його правлінням.

 

 

 

76] Хай той із вас, хто прийде знов у світ,

 

77] Поверне врешті честь мені здорову,

 

78] Бо заздрощів її притиснув гніт».

 

 

 

79] Мить почекавши: «Він закінчив мову, -

 

80] Сказав мені поет. - Часу не гай,

 

81] Як хочеш щось довідатися знову».

 

 

 

82] До нього я тоді: «Ти попитай

 

83] Предмет, мені корисний і цікавий,

 

84] А я без сил, бо жалю повен вкрай».

 

 

 

85] Тож мовив він: «Обіт твердий і правий

 

86] Дасть мій супутник, щирий і незлий,

 

87] А ти, закутий душе, будь ласкавий

 

 

 

88] Сказати, як душа йде в ці вузли?

 

89] Як можеш, ще скажи, чи ваші груди

 

90] Від цих кайданів звільняться коли?»

 

 

 

91] Тут стовбур глибоко дихнув, і всюди

 

92] Почулося гудіння немале:

 

93] «Моя вам відповідь коротка буде.

 

 

 

94] Коли душа лиха й ведеться зле

 

95] Із тілом, кинувши його свавільно,

 

96] Мінос її у сьоме коло шле.

 

 

 

97] Упавши в ліс, не озирає пильно,

 

98] Щоб розшукати місце їй своє, -

 

99] Ляга у ґрунт зерниною повільно,

 

 

 

100] Там пагоном і деревом стає,

 

101] І гарпії годуються від крони,

 

102] Ран завдають, а в рані отвір є.

 

 

 

103] Як всі ми знайдем наші оболони,

 

104] Але їх не надіне жоден з нас:

 

105] Чого зреклись - не вернемо в день оний.

 

 

 

106] Ми принесем їх в ліс, що листя стряс,

 

107] Щоб тіло висіло на шпичакові

 

108] Душі бридкої безконечний час».

 

 

 

109] Ще слухать стовбура були готові,

 

110] Бо він зростав не на такі ліси,

 

111] Коли волання вчулися раптові, -

 

 

 

112] Скидалось на собачі голоси,

 

113] І це мисливця б сповіщати мало,

 

114] Що недалеко вепр і гончі пси.

 

 

 

115] І от - повз нас ізліва двоє мчало

 

116] Оголених, подряпаних, прудких

 

117] Й без ліку гілля на бігу ламало.

 

 

 

118] «О смерть, прийди, прийди!» - так перший з них,

 

119] А другий не відстати намагався

 

120] Й кричав: «Такий у тебе, Лано, спіх,

 

 

 

121] Який під Топпо зовсім не являвся!»

 

122] Та, більш не в силі видати хоч звук,

 

123] Захекавшись, він під кущем сховався.

 

 

 

124] За ним гурти голодних чорних сук,

 

125] Наповнюючи ліс, прожогом бігли,

 

126] Немов хортиць хтось випустив із рук.

 

 

 

127] За мить вони накинутися встигли,

 

128] Й розшматували геть того, хто впав,

 

129] І розхапали труп ще не остиглий.

 

 

 

130] Мене за руку мій вожай узяв

 

131] І вивів до куща, який, нізащо

 

132] Скалічений, в сльозах, в крові казав:

 

 

 

133] «О Джакомо да Сант-Андреа! Нащо

 

134] Було ховатись в гущині моїй?

 

135] Чи винен я, що жив ти, як ледащо?»

 

 

 

136] Наблизившись до нього, вчитель мій

 

137] Сказав: «Ким був ти, що перехопились

 

138] Слова скорботні у крові густій?»

 

 

 

139] І він до нас: «О душі, що спустились

 

140] Поглянути на зганьблений мій ріст,

 

141] Коли гілки від мене відділились, -

 

 

 

142] Згребіть на мій злощасний корінь лист!

 

143] Я з того міста, де прийшов Хреститель

 

144] Замість того войовника, чий хист

 

 

 

145] Невтомно потрясає нам обитель.

 

146] Якби побіля Арнського моста ,

 

147] Ще не лишався давній покровитель,

 

 

 

148] То в місті відбудови висота

 

149] Із того, що лишив Аттіла, з праху

 

150] Так не звелась би, як тепер зроста.

 

 

 

151] Я ж рідний дім обрав собі за плаху».

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

 

1] Любов до рідного звеліла краю

 

2] Весь лист обірваний зібрать як слід

 

3] І повернуть безсилому з одчаю.

 

 

 

4] Дійшли до місця ми, де перехід

 

5] Був з другої у третю смугу й лютий

 

6] Явився праведного суду вид.

 

 

 

7] Щоб читачу виразніше збагнути,

 

8] Скажу, що прибули ми в ті краї,

 

9] Де на рівнині й квіту не добути.

 

 

 

10] Навколо праліс оточив її,

 

11] Навкруг же нього йшли рови канальні;

 

12] І зупинили кроки ми свої.

 

 

 

13] Блищали там жаркі піски безжальні,

 

14] Такі ж, як і були, у млі століть,

 

15] Як вів Катон війська в похід свій дальній.

 

 

 

16] О Божа мста, як мусить той тремтіть,

 

17] Хто прочитає про твої удари,

 

18] Що я на власні очі мав уздріть!

 

 

 

19] Великі бачив голих душ отари,

 

20] Всі плакали за вчиненим в житті,

 

21] Своєї кожен зазнававши кари;

 

 

 

22] Горілиць на піску лежали ті,

 

23] А ті навпочіпки ген посідали,

 

24] Або тинялись і самі, й в гурті.

 

 

 

25] Найбільше тих було, що вкруг никали.

 

26] А тих найменше, хто в стражданнях ліг,

 

27] Але їх зойки голосно лунали.

 

 

 

28] А на піски, я скільки бачить міг,

 

29] Повільно йшов дощем вогонь лапатий,

 

30] Немов без вітру по нагір'ях сніг.

 

 

 

31] Як Александр, уздрівши, що солдати

 

32] В індійській спеці гинуть під вогнем,

 

33] Що, впавши з неба, не спішив згасати, -

 

 

 

34] Звелів за кожним стежить пластівцем,

 

35] Де б він не ліг, топтать його ногою,

 

36] Бо пломінь гасне легше одинцем.

 

 

 

37] Підпалений небесною золою,

 

38] Мов з іскри трут, спалахував пісок,

 

39] Подвоюючи муки ще й жарою.

 

 

 

40] Не спочиваючи, тривав танок

 

41] Злощасних рук, які пекучі плями

 

42] Скидали із розжарених кісток.

 

 

 

43] Почав я: «Вчителю, ти перед нами

 

44] Все змив, крім тиску демонів, який

 

45] Нас допустити не хотів до брами,

 

 

 

46] Це хто лежить, великий, громіздкий,

 

47] Незрушно, блискають лиш очі вперті,

 

48] Мов нехтує вогненні язики?»

 

 

 

49] І той помітив, що слова одверті

 

50] Про нього я вождеві говорю,

 

51] Й гукнув: «Який в житті, такий я в смерті!

 

 

 

52] І хай Юпітер, знову повторю,

 

53] Замучить коваля хоч до загину, -

 

54] Хай блискавку його востаннє зрю! -

 

 

 

55] Нехай утомить в праці без упину

 

56] Усіх в жерлі у Етни вогнянім

 

57] Під гук: «Рятуй, рятуй, Вулкане-сину!»

 

 

 

58] Як у бою під Флегрою труднім;

 

59] Хай б'є мене він з усієї сили, -

 

60] Та не здола його звитяжний грім!»

 

 

 

61] Тоді вожай мій, повний гніву й сили, -

 

62] Цих слів я в нього не передбачав:

 

63] «О Капанею, гонор твій немилий

 

 

 

64] Не вмер, тож карі тяжчій ти підпав,

 

65] Із мук ні одна не переважає

 

66] Тієї, що твій сказ тобі послав. -

 

 

 

67] І, втишивши обурення безкрає,

 

68] До мене: - Він в числі сімох царів

 

69] Брав Фіви, зневажав і зневажає

 

 

 

70] Він Бога і прощення не просив,

 

71] Тримаючи себе весь час свободним;

 

72] У грудях в нього лиш пиха і гнів.

 

 

 

73] Ну що ж, рушаймо знов, один за одним,

 

74] Не йди лиш по гарячому піску,

 

75] А обминай-но лісом прохолодним».

 

 

 

76] На річку мовчки вийшли ми близьку,

 

77] Що з лісу винесла червону воду, -

 

78] Цю барву досі згадую жаску, -

 

 

 

79] Як Булікаме витікає з броду

 

80] Туди, де воду грішниці беруть,

 

81] Так на пісок несла ця річка воду,

 

 

 

82] Собі в камінні прокладавши путь.

 

83] І я помислив, а чи не сюдою

 

84] Удвох нам треба далі йти, мабуть.

 

 

 

85] «З усього, що ми бачили з тобою

 

86] Відколи перейшли той вхід, куди

 

87] Усім пройти приречено судьбою,

 

 

 

88] Такої погляд твій не знав води,

 

89] Щоб викликала сильне здивування;

 

90] Вона вгашає всі вогню сліди», -

 

 

 

91] Так вождь свої закінчив міркування,

 

92] І я просив, нехай не відмовля

 

93] В поживі, раз моє збудив бажання.

 

 

 

94] «У морі спорожніла є земля, -

 

95] Почав він, - що спрадавна Крітом звали,

 

96] Коли ще світ наш був як немовля.

 

 

 

97] Там є гора, яку в віках вславляли

 

98] Струмки й діброви; їда - назва їй:

 

99] Тепер її потроху занедбали.

 

 

 

100] Там Реї син у схованці своїй

 

101] Безпечно спав, і мати його крики

 

102] Глушила в галасливості бучній.

 

 

 

103] У тій горі стоїть старик великий,

 

104] Що від Дам'яти спину відверта,

 

105] Як в дзеркалі, у Римі бачить лики.

 

 

 

106] А голова вся щирозолота.

 

107] І щиросрібні в нього руки й плечі,

 

108] А з міді все - до низу живота.

 

 

 

109] І дві ноги суціль - залізні речі,

 

110] Крім глиняної правої ступні,

 

111] Яка важкі трима кістки старечі.

 

 

 

112] Крім золота, на часточки дрібні

 

113] Потріскане все тіло, і холоне

 

114] Сльоза із щілин на печернім дні

 

 

 

115] І в Ахероні, Стіксі й Флегетоні

 

116] Тече цим долом, де мерцям тюрма;

 

117] Скидаючи ті струмені червоні

 

 

 

118] В провалля, звідки виходу нема,

 

119] Утворюючи став, що звуть Коцітом.

 

120] Ти вздриш його, тож мовити дарма».

 

 

 

121] І я йому: «У разі нашим світом

 

122] Ще протікає цей страшний потік,

 

123] Чому лиш тут для ока став одкритим?»

 

 

 

124] І він: «Ця вирва - наче лійка рік.

 

125] Крута, як бачиш, кам'яниста, гола;

 

126] Йдучи по ній униз у лівий бік,

 

 

 

127] Всього іще не обійшли ми кола,

 

128] Й яких новин нам не пошле Плутон,

 

129] Від здивування ти не зморщуй чола».

 

 

 

130] І знов я: «Вчителю, де Флегетон,

 

131] Де Лета? Проминаєш це мовчанням,

 

132] А той тече, ти кажеш, з слізних лон?»

 

 

 

133] І він: «Обом я радий запитанням,

 

134] Та відповіддю на одне із них

 

135] Звучить тут струм червоним клекотанням.

 

 

 

136] Побачиш Лету, та не в ямах цих,

 

137] А там, куди приходять обмиватись,

 

138] Коли зника спокутуваний гріх. -

 

 

 

139] І ще сказав: - Пора нам відправлятись

 

140] Туди, де буде найзручніше нам,

 

141] Де ноги в нас не будуть обпікатись,

 

 

 

142] Бо гасить пара всякий вогник там».

 

 

 

 

 

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА

 

1] По березі пішли ми кам'яному,

 

2] Й туман густий на річку всюди ліг,

 

3] І від огню вода ховалась в ньому.

 

 

 

4] Як межи Бруджею й Гвідзантом ріг

 

5] Фламандці обвели високим валом,

 

6] Щоб поміж ними й морем став поріг,

 

 

 

7] А Падуя від Бренти з її шалом

 

8] Люд захища й трудів його плоди,

 

9] Як в К'ярентані стане жар чималим, -

 

 

 

10] Так само й тут, хоч камінь і твердий,

 

11] Поставив майстер мури неширокі,

 

12] Щоб захистити сушу від води.

 

 

 

13] Від лісу в даль ступали наші кроки,

 

14] Що вже крізь випари з усіх калюж

 

15] Його не бачили б і гостроокі, -

 

 

 

16] Коли зустрілось нам чимало душ,

 

17] І межи них почулись різні толки,

 

18] І стали всі вони у нас чимдуж

 

 

 

19] Вдивлятись, мов у кам'яні осколки

 

20] На стежці в промені молодика,

 

21] Мов дід-кравець шукає вушко в голки, -

 

 

 

22] Так оглядала нас юрма бридка;

 

23] Аж раптом хтось мене смикнув за полу

 

24] І вигукнув: «О, дивина яка!»

 

 

 

25] Коли торкнувся він мого подолу,

 

26] До нього враз я голову нагнув

 

27] І, розглядаючи фігуру кволу,

 

 

 

28] Не так пізнав, а серцем я збагнув

 

29] Лице, скоричнявіле від скорботи,

 

30] Й «Чи ви не сер Брунетто?» - я гукнув.

 

 

 

31] І він: «О сину мій, чи ти не проти,

 

32] Щоб міг Брунетто сер Латіні з мить

 

33] Пройти з тобою рухові навпроти?»

 

 

 

34] І я відмовив: «Це й мені кортить.

 

35] А хочете, тохядемо із вами

 

36] На хвильку, як супутник мій звелить».

 

 

 

37] «О сину, - він сказав, - з цієї ями

 

38] На мить хто стане, стане той навік,

 

39] Щоб вік пектись безжальними вогнями.

 

 

 

40] Отож ідіть вперед, піду я вбік.

 

41] А радісні хвилини як пролинуть,

 

42] До тих вернусь, хто йти в огні привик».

 

 

 

43] Я не наважувався берег кинуть,

 

44] Але чолом схилявся до плеча,

 

45] Мов той, хто має гостя в шані стрінуть.

 

 

 

46] І він почав: «Чи доля, чи случай

 

47] Веде сюди тебе, іще живого?

 

48] І хто це путь для тебе визнача?»

 

 

 

49] «Там, нагорі, в цвіту життя ясного, -

 

50] Я мовив, - я в долині заблукав,

 

51] Як ще не вийшов строк життя мойого,

 

 

 

52] А вчора вранці з неї відступав,

 

53] І цей вернув мене й повів стезею,

 

54] Яку він добре, як я бачу, знав».

 

 

 

55] І він: «За провідною йди зорею,

 

56] Й дороги в гавань слави приведуть,

 

57] Як стежив я за долею твоєю,

 

 

 

58] Якби не мав так рано я заснуть,

 

59] То, бачачи небес таке сприяння,

 

60] Я прагнув би тобі полегшить путь.

 

 

 

61] Але народ, відомий з хизування,

 

62] Що з Ф'єзоле зійшов колись, малий,

 

63] І грубих звичаїв зберіг владання,

 

 

 

64] Тобі він за добро помститься, злий, -

 

65] І вірно це: на дикій горобині

 

66] Іще ніколи смокви не росли.

 

 

 

67] Сліпим у світі дражнять ще донині

 

68] Цей люд пихатий, заздрісний, скупий;

 

69] Самий зв'язок з ним чинить зло людині.

 

 

 

70] Прославить доля так твої стопи,

 

71] Що кожна з партій вишкерить голодну

 

72] Пащеку, щоб на них ти жав снопи.

 

 

 

73] Тварюки ф'єзольські хай одна одну

 

74] Жеруть, а вирослу на їх гною

 

75] Хай не чіпають квітку благородну,

 

 

 

76] В якій воскресло у чергу свою

 

77] Святе насіння древніх римлян саду,

 

78] Що звиродніло нині від огню».

 

 

 

79] «Якби небесного хазяїн граду

 

80] Мене почув, - сказав я, - то весь час

 

81] Очолювали б ви людську громаду.

 

 

 

82] Та й досі в думці ще печалить нас

 

83] Ваш гарний образ, добрий, без огуди,

 

84] Коли ще за життя ви раз у раз

 

 

 

85] Навчали, як увічнюються люди,

 

86] І поки житиму, до вас моя

 

87] Подяка у піснях бриніти буде.

 

 

 

88] Слова, що чув од вас про майбуття,

 

89] В душі я запишу, щоб проясніли

 

90] У Знаючої з уст, як стрінусь я.

 

 

 

91] А зараз хочу я, щоб зрозуміли,

 

92] Що совісті моєї чистий дух

 

93] Скорився фатуму, хай він немилий,

 

 

 

94] Не вперше ніжить це мій грубий слух,

 

95] Хай колесо Фортуна обертає,

 

96] Як селянин сапу, легку як пух».

 

 

 

97] Знов серце вчитель тут явив безкрає.

 

98] Й сказав, підвівши зір очей ясних:

 

99] «Найкраще чує той, хто пам'ятає».

 

 

 

100] Ми далі йшли у бесідах значних

 

101] І я, йдучи, Брунетто став питати,

 

102] Чи є ще хто з осіб тут видатних.

 

 

 

103] І він: «Та варто б декого згадати,

 

104] А всіх - ми тільки зіб'ємось в числі,

 

105] Та і часу на це в нас малувато.

 

 

 

106] Тож знай: тонзурники всі немалі,

 

107] Вони й письменні вельми, й вельми славні

 

108] Були в гріхах тих самих на землі

 

 

 

109] І Прісціап в юрбі цій непоправній,

 

110] Й Франческо, син Аккосо, в ряд ступив;

 

111] Увагу й гиді приділив би давній,

 

 

 

112] Отій, яку смиренний раб рабів

 

113] З-над Арно вигнав геть на Баккільйоне,

 

114] А Бог там з нею швидко покінчив.

 

 

 

115] Ще б називав їх, полум'я ж червоне

 

116] Строк покладає і путі й розмов,

 

117] І свіжий вихор на піску холоне.

 

 

 

118] Я тіням цим назустріч би не йшов.

 

119] Прошу, щоб ти про «Скарб» поклопотався,

 

120] Бо в нім моє життя й моя любов».

 

 

 

121] Він повернув назад і так помчався, -

 

122] Як той в Вероні, що на бій стає,

 

123] Щоб плащ зелений взяти, і здавався

 

 

 

124] Тим, хто домчить, - не тим, хто відстає.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

 

1] Як вийшли ми із вожаєм над доли,

 

2] Долинув раптом водоспаду гук,

 

3] Немов над квітами дзижчали бджоли.

 

 

 

4] Коли три тіні вибігли з-над лук

 

5] Від хмари тіней, що їх дощ огнисто

 

6] Зливав потоком ненастанних мук,

 

 

 

7] І на бігу волали голосисто:

 

8] «Спинися, бо твій одяг видає,

 

9] Що наше ти лишив порочне місто!»

 

 

 

10] О, скільки опіків в думках встає,

 

11] Що кожному ятрили свіжу рану!

 

12] Від згадки й досі боляче стає.

 

 

 

13] Учений мій послухав річ неждану

 

14] І враз до мене: «Трохи підождім, -

 

15] Сказав, - як хочеш їм віддати шану.

 

 

 

16] Були б не під вогнем ми дощовім,

 

17] У цих місцевостях звичайнім завше

 

18] Спішити б личило тобі, не їм».

 

 

 

19] Ми зупинилися, і, нас догнавши,

 

20] Ізнову тіні затягли свій спів,

 

21] Навколо нас всі троє закружлявши.

 

 

 

22] Як той борець, що тіло умастив,

 

23] І, для удару час обравши вдалий,

 

24] Вивча суперника з усіх боків, -

 

 

 

25] Так у кружінні душі обертали

 

26] До мене лиця, так що ноги їх

 

27] Із головами різний напрям мали.

 

 

 

28] І «Якщо бідність цих ґрунтів сипких

 

29] Примусить гордувати прохачами, -

 

30] Почав хтось, - як і вигляд лиць смутних,

 

 

 

31] Та все ж спинись, розкрийся перед нами,

 

32] Скажи відверто, хто ти і чому

 

33] По Пеклу в нас живими йдеш ногами?

 

 

 

34] Той, хто бреде попереду крізь тьму

 

35] Без одягу й не дасть він струпам ради, -

 

36] Значніший був, ніж бачиш по ньому.

 

 

 

37] Онук він чеснотливої Гвальдради,

 

38] Ім'я мав Гвідо Гверра, - і щокрок

 

39] Мечем і розумом всім ніс відради.

 

 

 

40] А той, що ледь ступає на пісок, -

 

41] Тегг'яйо Альдобранді, уславляти

 

42] Повинен світ це ймення до зірок,

 

 

 

43] І я, що з ними на хресті розп'ятий,

 

44] Був Рустікуччі Якопо; в гріхах

 

45] Найбільше винен шлюб мій тричі клятий».

 

 

 

46] Якби не риск згоріти в пломінцях,

 

47] Обняв би тіні я, - мій друг учений

 

48] Зрадів би, мабуть, - взяв же гору жах

 

 

 

49] Над наміром зійти в пісок палений

 

50] Із нашого твердого укриття

 

51] Під огневій клекочучий, скажений.

 

 

 

52] І я почав: «Не гордість - співчуття

 

53] До вас у цій вогненній хуртовині

 

54] Та ще скорботу міг почути я,

 

 

 

55] Коли мій пан, уздрівши вас в пустині,

 

56] Сказав слова, з яких я осягнув,

 

57] Що юрми йдуть таких, які ви нині.

 

 

 

58] Я з вашої землі; іще малим я був,

 

59] А поважані ймення ваші в душу

 

60] З пошаною й любов'ю я замкнув.

 

 

 

61] Лишу я тут пекельну жовч і рушу

 

62] По яблуко солодке, молоде

 

63] Од вожая: у глиб зійти ще мушу».

 

 

 

64] «Хай тіло довго ще твоє веде

 

65] Душа, - відмовив опіками вкритий, -

 

66] Хай світла слава перед тебе йде!

 

 

 

67] Але, скажи, чи дозволенно жити

 

68] Ще в нашім місті лицарства взірцям.

 

69] Чи мусять, вигнані, комусь служити?

 

 

 

70] Гульєльм Борсьєре, що ступає там,

 

71] Повідав дещо, бо звідтіль недавно,

 

72] Й не раді ми були земним вістям».

 

 

 

73] «Нові людці, збагачені безславно,

 

74] В пиху та розкіш у тобі вдались,

 

75] Флоренціє, й скорбиш ти безугавно!» -

 

 

 

76] Так я гукнув, чоло піднявши ввись,

 

77] І три душі перезирнулись пильно,

 

78] Мов ті, які на істині зійшлись.

 

 

 

79] «Коли ти можеш легко так і сильно, -

 

80] Відмовили вони, - розповідать,

 

81] Щасливий ти, що промовляєш вільно.

 

 

 

82] Як з місць жаху, де нам віки страждать,

 

83] Піднімешся на зоряні дороги

 

84] І зможеш «Я там був» усім сказать,

 

 

 

85] Скажи, щоб знали нас хати й чертоги».

 

86] Вони побігли втрьох, за тінню тінь,

 

87] І крилами здались мені їх ноги.

 

 

 

88] Скоріш, ніж вимовляється «амінь»,

 

89] Ті душі щезли в огнянім покрові.

 

90] Мій вчитель рушив знов у далечінь.

 

 

 

91] Я йшов за ним, коли почув раптові

 

92] Десь близько клекотання й шум струмин,

 

93] Що Перешкодою були розмові.

 

 

 

94] Мов річка та, що має шлях один

 

95] Від Монте-Везо в напрямі до сходу

 

96] По лівому нагір'ю Апеннін

 

 

 

97] (Звуть Аквакета ту в верхів'ях воду),

 

98] А далі по хребту між скелі мчить,

 

99] Втрача в Форлі ім'я, та не природу,

 

 

 

100] Й під мурами монастиря шумить

 

101] В Сан-Бенедетто, спуск там до долини,

 

102] Де тисяча б могла принаймні жить.

 

 

 

103] Так вийшли ми з вождем до верховини,

 

104] Де грім такий над вирами гримить,

 

105] Що ледь я не оглух від громовини.

 

 

 

106] Вірьовкою свій стан я встиг обвить

 

107] Від леопарда, хитрого звірюки,

 

108] Мав боронитись і його скрутить.

 

 

 

109] Вірьовку з себе зняв я без принуки,

 

110] Коли вожай зробити це звелів,

 

111] її змотавши, дав йому у руки.

 

 

 

112] Він взяв її, на правий бік ступив

 

113] Й один кінець в провалля кинув темне

 

114] Якмога далі від його країв.

 

 

 

115] «А що, як звідти раптом щось таємне, -

 

116] Сказав я нишком, - може стрибонуть?

 

117] Не певний вчитель, мабуть, недаремне».

 

 

 

118] Яким обачним слід при тому буть,

 

119] Чий зір не з вчинків лиш покров зриває,

 

120] Але й з думок, які до них ведуть!

 

 

 

121] Сказав мені він: «Те вже випливає,

 

122] Чого я жду й про що думки твої

 

123] І що твій погляд в пітьмі розрізняє».

 

 

 

124] На істину, подібну до брехні,

 

125] З зав'язаними дивляться ротами,

 

126] Звичайно, щоб не бути у вині,

 

 

 

127] А я мовчать не в силі, і рядками

 

128] Комедії цієї під кінець

 

129] Я, читачі, клянуся перед вами,

 

 

 

130] Що бачив сам, як з пітьми, мов плавець,

 

131] Щось підіймалось нелюдського штибу,

 

132] Страшне й для найхоробріших сердець,

 

 

 

133] Мов той вертав, хто, розігнавши рибу.

 

134] Й до каменистого дістався дна,

 

135] Звільнивши якір із морського глибу,

 

 

 

136] Працюючи ногами, вирина.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

 

1] «Цей гострохвостий звір, що з нами поряд,

 

2] Руйнує мур в фортеці кам'яній,

 

3] По цілім світі йде від нього сморід!» -

 

 

 

4] Таке промовив вождь учений мій

 

5] І знак подав, що ждать потвору буде

 

6] На стежці забрукованій твердій.

 

 

 

7] І це гидотне втілення облуди

 

8] Лице наблизило кінець кінцем,

 

9] Не витягши хвоста, сховавши груди.

 

 

 

10] Було його лице людським лицем:

 

11] М'який блаженний усміх, щоки чисті, -

 

12] А тулуб вився, як в змії, кільцем,

 

 

 

13] Дві лапи волохаті й пазуристі;

 

14] Обидва ж боки, спина з животом

 

15] Від смужок та кружечків - геть плямисті,

 

 

 

16] Куди там туркові з шовків жмутком,

 

17] Не витчуть килимів таких татари,

 

18] Арахна знов програла б з полотном.

 

 

 

19] Як пристають до берега байдари -

 

20] Півсудна у воді, пів - на землі,

 

21] Як там, де у неситих німців свари,

 

 

 

22] Бобер, присівши, ладить пастки злі, -

 

23] Так лютий звір з іменням Геріона

 

24] З'явився враз на кам'яному тлі,

 

 

 

25] А хвіст був - мов розчахнута колона,

 

26] Й стояли сторч отруйні два кінці,

 

27] Неначебто жало у скорпіона.

 

 

 

28] Сказав вожай мій: «Маєм, як ловці,

 

29] Від нашої дороги відхилитись

 

30] До чудиська, що сіло на луці».

 

 

 

31] Поквапились праворуч ми спуститись

 

32] І кроків з десять стежкою пройшли,

 

33] Стараючись піском не обпалитись.

 

 

 

34] Коли до звіра близько вже були,

 

35] Побачив тіні я, що в спогляданні

 

36] Сиділи коло прірви серед мли.

 

 

 

37] Тоді учитель: «Кладучи в вивчанні

 

38] Край дослідам» ти подолай свій страх, -

 

39] Сказав, - і розберись у їх стражданні.

 

 

 

40] Веди розмову там в скупих словах,

 

41] А я домовлюсь, як би над цим долом

 

42] Нас переніс він на своїх плечах».

 

 

 

43] Так вирушив палючим сьомим колом

 

44] Я сам-один, без друга, боязкий,

 

45] Поміж народом, мученим і голим.

 

 

 

46] У них в очах світився біль різкий,

 

47] Чи тут, чи там, віддавшись небезпеці,

 

48] То пломінь відсували, то піски.

 

 

 

49] Так само роблять пси в нестерпній спеці

 

50] Ротами й лапами, коли кусать

 

51] Почнуть їх блохи, мухи а чи ґедзі.

 

 

 

52] Я в лиця намірявся заглядать,

 

53] Та лютий пломінь падав без упину,

 

54] І я не міг нікого упізнать.

 

 

 

55] І кожен з них на шиї мав торбину

 

56] На колір певну й певний знак на ній,

 

57] Які були за втіху всім єдину.

 

 

 

58] І в одного на довгім гамані

 

59] Я вздрів лазур небесного ефіру,

 

60] Що лева мала обриси ясні.

 

 

 

61] А інший, що являв покуту щиру,

 

62] На капшуку, червоному, як кров,

 

63] Мав гусака, білішого від сиру.

 

 

 

64] І той, якому вишив білий шов

 

65] Знак на калитці з синьою свинею,

 

66] Спитав мене: «А ти чого прийшов?

 

 

 

67] Живий, то б і живою йшов землею,

 

68] Тут сяде Вітальяно, мій сусід,

 

69] Персоною гріховною своєю.

 

 

 

70] Це - флорентійці, з Падуї ж мій рід.

 

71] Мені рвуть вуха, а собі утроби,

 

72] Волаючи: «Сюди б вельможу слід,

 

 

 

73] Що на торбині змалював три дзьоби!»

 

74] Скривив тут рота й висунув язик,

 

75] Неначе бик, не тямлячись від злоби.

 

 

 

76] І я, щоб не розгнівавсь провідник,

 

77] Мій рятувальник серед звірів хижих,

 

78] Від тих мордованих скоріше зник.

 

 

 

79] Знайшов я вожая уже на крижах

 

80] Тварюки, що смирила дику лють.

 

81] І він мені: «Сил наберися свіжих,

 

 

 

82] Бо тут по сходах тільки так ідуть.

 

83] Сідай ти спереду, а я позаду,

 

84] Щоб гострий хвіст не міг тебе торкнуть».

 

 

 

85] Мов той, що над собою тратить владу

 

86] В припадку лихоманки при грозі,

 

87] У всякім затінку вбачає ваду, -

 

 

 

88] Таким я став од слів цих, та в сльозі

 

89] Дав страм мені позбутися відчаю,

 

90] Як добрий пан несмілому слузі,

 

 

 

91] Я виліз звірю на плече по краю

 

92] Й хотів сказать, та вимовить не зміг,

 

93] Лише два слова: «Обійми, благаю!»

 

 

 

94] А той, хто вмів у злигоднях доріг

 

95] Мене втішать, як я лиш сів, негайно

 

96] Мене вхопивши, вдержатись поміг,

 

 

 

97] І мовив: «Геріоне, вирушай-но,

 

98] Але обачно й повагом лети,

 

99] Нова-бо ноша важить незвичайно».

 

 

 

100] Мов човен, що готується пливти,

 

101] Назад-назад він подавався звідти,

 

102] Коли ж відчув, що вільно можна йти,

 

 

 

103] Відразу повернув свій хвіст розвитий

 

104] І, випроставши, мов вугор, кістяк,

 

105] Став, лапами махаючи, летіти.

 

 

 

106] Ніколи в світі не лякались так

 

107] Ні Фаетон, що віжки Божі кинув,

 

108] Лишивши в небі полум'яний знак,

 

 

 

109] Ані Ікар злощасний, що загинув,

 

110] Наважившись добратися до зір,

 

111] Хоч батько і гукав: «Куди полинув?!» -

 

 

 

112] Як я, коли побачив скрізь мій зір

 

113] Лиш порожнечу і помітив з лиха,

 

114] Що обмежовує її лиш звір.

 

 

 

115] А він спускався вниз так стиха-стиха,

 

116] І рух, і напрям зміг я зрозуміть,

 

117] Бо чув, як сильно вітер знизу диха.

 

 

 

118] Тепер дізнавсь, що справа гримотить

 

119] Ген водоспад і сіє водним пилом;

 

120] Не встиг я трохи голову схилить,

 

 

 

121] Як, переляканий новим страшилом,

 

122] Побачив попереду блиск огнів.

 

123] І, тремтячи, зіщулився всім тілом.

 

 

 

124] І вздрів я те, чого раніш не зрів:

 

125] Як ми кружляєм крізь великі болі,

 

126] Що насувалися з усіх боків.

 

 

 

127] Мов сокіл, що летить уже поволі,

 

128] Утомлений, не бачачи пташок,

 

129] Під зойк сокільника: «Немає долі!» -

 

 

 

130] Із піднебесних поверта стежок,

 

131] Де він даремно сто разів крутився,

 

132] Й сіда, від всіх подалі, на лужок, -

 

 

 

133] Так Геріон до прірви дна спустився,

 

134] Під самий-самий бескид сторчовий,

 

135] І, ледь від наших він осіб звільнився,

 

 

 

136] Зник, як стріла зникає з тятиви.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

 

1] Є в Пеклі місце, зване Лихосхови,

 

2] Залізних тонів муром кам'яним

 

3] Оточене; таке ж воно й з основи.

 

 

 

4] А посередині, у долі тім,

 

5] Глибока та широка є криниця, -

 

6] Про неї я пізніше розповім.

 

 

 

7] У тому поясі, який тісниться

 

8] Поміж криницею й підніжжям скель,

 

9] Аж десять більших виїмів гніздиться.

 

 

 

10] Як силами навколишніх земель

 

11] Круг міста риють більші й більші ями

 

12] На оборону мурів та осель, -

 

 

 

13] Вид у ровів і тут такий же самий,

 

14] Як і по наших замках та містах:

 

15] Висять мости для ходу над ровами.

 

 

 

16] Так і по схилах тут, і по ровах

 

17] Із гострих скель проходи утворились,

 

18] Що до криниці свій проклали шлях.

 

 

 

19] Ми й стали тут, як скинуті лишились

 

20] Зі спини Геріона, і пішов

 

21] Поет наліво звідти, де спинились.

 

 

 

22] Йдучи, я вправо зрів новий захов,

 

23] Нових мучителів, нові страждання,

 

24] Які наповнювали перший схов.

 

 

 

25] Там чулось голих грішників ридання;

 

26] Багато з них назустріч нам ішло,

 

27] А інші - швидше нашого ступання.

 

 

 

28] Так римляни роздвоїли жерло

 

29] Моста на час святого ювілею,

 

30] Щоб тісняви між піших не було,

 

 

 

31] Й прочани струминою однією

 

32] До замку й до Петра туди текли

 

33] І другою вертали течією.

 

 

 

34] І тут, і там - я з хмурої скали

 

35] Спостерігав, як не один рогатий

 

36] Шмагав нещадно ззаду тих, що йшли.

 

 

 

37] Ах, перший же удар мастив так п'яти

 

38] Нещасним, що не важились вони

 

39] Ні другого, ні третього чекати.

 

 

 

40] Із тіней хтось наблизивсь до стіни,

 

41] І тут же я почав у думці ритись:

 

42] «Чи не здибавсь мені вже цей сумний».

 

 

 

43] Я зупинивсь, щоб краще роздивитись,

 

44] І мій вожай ласкавий дуже був,

 

45] Мені дозволив трохи відступитись,

 

 

 

46] Батожений цей голову нагнув,

 

47] Ховаючись, та прогадав, похмурий,

 

48] Бо я сказав: «І що ти цим здобув?

 

 

 

49] Ні, не змінив своєї ти натури,

 

50] Венедіко Каччанеміко; гріх

 

51] Який привів тебе на ці тортури?»

 

 

 

52] І тінь мені: «У підземеллях цих

 

53] Ти нагадав мені старі оселі

 

54] Й людей, моєму серцю дорогих.

 

 

 

55] Я той, хто раду дав Гізолабеллі

 

56] Повірить в те, що обіцяв маркіз.

 

57] То все брехня про зганьблені постелі.

 

 

 

58] З болонців не один я впав униз, -

 

59] Тут стільки наших загнано в закути,

 

60] Що чуєм ми силенну силу слів,

 

 

 

61] Які й од Савенни до Рено чути.

 

62] Якби цьому взнать докази схотів,

 

63] То скупість серця прагни не забути».

 

 

 

64] І чорт його тут батогом огрів,

 

65] Гукнувши: «Годі, бандуре огидний,

 

66] Вперед! На продаж тут немає дів!»

 

 

 

67] Я озирнувсь, де був учитель гідний,

 

68] І ми невдовзі з ним дійшли туди,

 

69] Де висувавсь уступ гребеневидний.

 

 

 

70] Ми легко піднялися до гряди

 

71] І рушили по ній у праву руку,

 

72] Лишаючи цю яму назавжди.

 

 

 

73] Коли звелись на мостову ми злуку,

 

74] Над шляхом, що був страдникам сумним,

 

75] Вожай сказав: «Постій і глянь на муку,

 

 

 

76] Яка тяжить над грішним людом цим,

 

77] Ти ще не бачив, що це тут за люди,

 

78] Бо йшов із ними в напрямі однім».

 

 

 

79] Під арку глянувши між скельні груди,

 

80] Відразу я помітив одного,

 

81] Що наче зневажав тягар осуди.

 

 

 

82] І вождь сказав без розпиту мого:

 

83] «Іде великий приклад страстотерпцям:

 

84] Ані сльози в очах сухих його.

 

 

 

85] Мов рицар виступає перед герцем!

 

86] Це той Ясон, що золоте руно

 

87] Узяв у колхів розумом і серцем.

 

 

 

88] Він перш до Лемносу привів судно -

 

89] А там порізали всі гнівноокі

 

90] Жінки чоловіків не так давно.

 

 

 

91] Пустивши в хід дари й слова високі,

 

92] Він звів там Ізіфілу чарівну,

 

93] Якою сестри зведені жорстокі,

 

 

 

94] Й лишив її вагітну й самітну.

 

95] Тож мука ця за гріх той знаменитий,

 

96] Ще й помста за Медею навісну.

 

 

 

97] Із ним ідуть всі інші дурисвіти.

 

98] Та досить роздивлятись перший діл

 

99] І тих, кого припало тут зустріти».

 

 

 

100] Туди ми вийшли вже, де другий схил

 

101] Перетинався стежкою вузькою,

 

102] Де на мосту лежав прадавній пил.

 

 

 

103] Тут чулись дужі пирхи над юрбою,

 

104] Що повнила собою другий рів

 

105] Й себе вдаряла власною рукою.

 

 

 

106] На вінцях же смердючий глей осів

 

107] Од випарів, що знизу йшли, зісподу,

 

108] І для очей нестерпні, й для носів!

 

 

 

109] Тут дно було тьмянисте, як в негоду,

 

110] Й, щоб яму всю належно озирнуть,

 

111] Мостом зійти ми мали по проходу.

 

 

 

112] Тих місць ми досягли, куди, мабуть,

 

113] Гній звезенб з усіх відхідків світу,

 

114] І грішники в тім смороді гниють.

 

 

 

115] І тінь побачив я суціль облиту,

 

116] Немов хто гряззю голову обдав,

 

117] Й не знать, чи має маківку він бриту.

 

 

 

118] Гукнув мені він: «Може, ти гадав

 

119] Побачити в мені найбільш брудного?»

 

120] І я йому: «Як вірно я вгадав,

 

 

 

121] Тебе колись я бачив, та сухого

 

122] Алесьйо ж бо Інтермінеллі ти,

 

123] Тож і дивлюсь: караєшся ти строго».

 

 

 

124] Й себе він по макітрі ну товкти:

 

125] «В усьому винні ті слова лестиві,

 

126] Що мій язик не втомлювавсь плести».

 

 

 

127] Сказав вожай мій: «Очі неслізливі

 

128] Вниз опусти й знайди в юрмі тісній,

 

129] Яка так терпить кари справедливі,

 

 

 

130] Бридку задрипу в сморіднім багні,

 

131] Що дряпає собі лице руками

 

132] І то підскоче, то впаде у гній.

 

 

 

133] Таїс-блудниця то з її речами.

 

134] Як мовив гість: «Чи я годжусь тобі?»

 

135] Вона: «Ти чудо між чоловіками!»

 

 

 

136] Та досить бачили ми в цій юрбі.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА

 

1] О волхве Сімоне, о жадні учні,

 

2] Господнє сотворіння пресвяте,

 

3] З добром заручене, ви, зла підручні.

 

 

 

4] За злото й срібло всім продаєте.

 

5] Вже треба, щоб про вас сурма дзвеніла,

 

6] Ви ж в третім схові кару несете.

 

 

 

7] Під нами далі вже була могила,

 

8] Коли ми вийшли на крутий місток,

 

9] І яма нам своє нутро явила.

 

 

 

10] О вишня мудросте, значний твій крок

 

11] У небі, на землі, у Пеклі злому!

 

12] В твоїм-бо правосудді всім урок!

 

 

 

13] На стінах бачив я й на дні вузькому

 

14] Багровий камінь, круглий, весь в дірках,

 

15] Які були однакові в усьому.

 

 

 

16] Не ширшими здались в моїх очах

 

17] За ті хрестильні в любім Сан-Джованні,

 

18] Де кум держить малятко на руках.

 

 

 

19] Колись таку плиту при рятуванні

 

20] Втопаючого я розбив одну,

 

21] І ось - печатка на моїм зізнанні.

 

 

 

22] У вусті ходу в товщу кам'яну

 

23] У кожнім ноги грішника стриміли,

 

24] А тіло все суціль зайшло в стіну.

 

 

 

25] І кісточки яскраво пломеніли.

 

26] Так сильно корчилися пари ніг,

 

27] Що й вірьовки втримать не мали б сили.

 

 

 

28] Як не спалахує все жирне вмиг,

 

29] А полум'я лиш на поверхні дише,

 

30] Так тут вогонь од п'яток далі біг.

 

 

 

31] «Скажи, учителю, хто це сильніше

 

32] За інших корчиться від лютих мук, -

 

33] Спитав я, - й полум'я там червоніше?»

 

 

 

34] І він: «Як хочеш, не спускавши з рук,

 

35] Я пронесу тебе крутим цим схилом,

 

36] І сам почуєш його мови звук».

 

 

 

37] І я: «Тобі благе й мені є милим.

 

38] Ти знаєш те, що хочу я сказать.

 

39] Ти пан, і я твоїм корюся силам».

 

 

 

40] Тоді ми вийшли на четверту гать

 

41] І повернули вліво, вниз до ями,

 

42] Де зяють діри й полум'ям горять.

 

 

 

43] І добрий вчитель стис мене руками

 

44] І відпустив, як стали - не раніш -

 

45] Ми там, де грішник той сукав ногами.

 

 

 

46] «Хто б ти не був, що вниз чолом стирчиш, -

 

47] Почав я, - наче кіл, що хтось вбиває,

 

48] Печальний душе, скорб свою утіш».

 

 

 

49] Схиливсь я, мов чернець, що сповідає

 

50] Убивцю, той же, вчувши смерті гніт,

 

51] її за всяку ціну віддаляє.

 

 

 

52] А він гукнув: «Невже покинув світ,

 

53] Невже покинув світ той Боніфацій?

 

54] Чи список наш збрехав на кілька літ?

 

 

 

55] Ти, може, утомився від труднацій

 

56] З багатствами, що викрав ради них

 

57] Красуню й нею торг ведеш в палаці?»

 

 

 

58] Я наче той був, чий язик затих,

 

59] До нього бо звернулись незвичайно,

 

60] Він розгубився й був ні в сих ні в тих.

 

 

 

61] Віргілій мовив: «Ти відповідай-но:

 

62] Та я не той, не той, кого ти ждав!»

 

63] І раду цю я виконав негайно.

 

 

 

64] Тоді цей дух ногами замахав,

 

65] А там почав так жалісно зітхати

 

66] Й казать: «Навіщо ж ти мене чіпав?

 

 

 

67] Коли ти так хотів про мене взнати,

 

68] Що не злякали прірви кам'яні,

 

69] То знай, що я вдягав розкішні шати,

 

 

 

70] Що ведмедиха - мати є мені,

 

71] Що сам я піклувавсь про ведмежаток,

 

72] Копив добро - тепер я в гамані.

 

 

 

73] Під головою в мене тут - з десяток

 

74] Таких, хто симонією грішив,

 

75] Кому каміння не пече вже п'яток.

 

 

 

76] Давно б поверхню цю я залишив,

 

77] Коли б з'явився той, кого з тобою

 

78] Я сплутав, як уперш заговорив.

 

 

 

79] Та довше я стою сторч головою,

 

80] Пожежу чуючи в ногах лиху,

 

81] Аніж йому призначено судьбою.

 

 

 

82] Бо після нього весь в гидкім гріху

 

83] Від заходу йде пастир без закону, -

 

84] Той всіх обгонить на своїм шляху.

 

 

 

85] Новітньому подібний Іасону,

 

86] Описаному в Маккавеїв, він

 

87] Французького підтримку знайде трону».

 

 

 

88] Не знаю, може, злий був мій учин,

 

89] Слова ж на відповідь були готові:

 

90] «Якого скарбу ждав, скажи, взамін

 

 

 

91] Господь наш, як святому дав Петрові

 

92] Свої ключі? Наказ він мовив свій:

 

93] «Іди за мною!» - та й по цьому слові.

 

 

 

94] Петру та іншим не платив Матвій

 

95] Ні злотом, ні сріблом, як обережно

 

96] Посів він місце по душі кривій.

 

 

 

97] Тож стій отут, бо скараний належно

 

98] З чужим добром грабованим стирчи,

 

99] Як з ним на Карла бадьоривсь безмежно.

 

 

 

100] Якби не так я шанував ключі,

 

101] Поважані для всіх людей путящих,

 

102] Гаптовані у тебе на парчі,

 

 

 

103] То я б удавсь до виразів ще тяжчих,

 

104] Бо кривдить землю всю ваш хижий хист,

 

105] Підносить гірших, в грязь ввергає кращих.

 

 

 

106] Вас, пастирі, вже знав євангеліст

 

107] В тій, що на водах возсіда, байдужа,

 

108] Лиш блудствує з царями з різних міст.

 

 

 

109] А в ній, семиголовій, сила дужа

 

110] На десять рогів сяяла свята

 

111] Аж поки шлюбного любила мужа.

 

 

 

112] Тепер в вас віра срібна й золота;

 

113] Відміна та в вас од ідоловіра,

 

114] Що в нього Бог один, а в вас - до ста...

 

 

 

115] О Константине, тож не купіль щира,

 

116] А дар твій папі зло вчинив тяжке,

 

117] Що до багатства в них пропала міра».

 

 

 

118] І поки я співав йому таке,

 

119] Від сорому чи люті в хриплім реві,

 

120] Ногами виробляв він щось бридке.

 

 

 

121] Гадаю, що сподобавсь вожаєві,

 

122] Бо слухав він моїх уважно слів:

 

123] Були вони правдиві і життєві.

 

 

 

124] І тут руками він мене обвив,

 

125] До серця пригорнув, поніс угору

 

126] По тій дорозі, що й сюди привів.

 

 

 

127] Проніс мене крізь путь круту, сувору

 

128] Аж на високий арковий карниз,

 

129] Де вид у п'ятий схов одкрився зору.

 

 

 

130] І там мене, де спуск ішов униз,

 

131] Він бережно поставив на скелину,

 

132] Що неприступною була й для кіз,

 

 

 

133] Звідкіль побачив я нову долину.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

 

1] Нові покари я в тім самім ритмі

 

2] Оспівую в двадцятій пісні цій

 

3] Канцони першої - про втоплих в пітьмі.

 

 

 

4] Вже на круті схиливсь я камінці,

 

5] Щоб роздивитись дно глибоке долу,

 

6] Зволожене у слізнім озерці.

 

 

 

7] Й багато душ побачив, що по колу

 

8] Ходили, сльози мовчазні ллючи;

 

9] Так ходять в нас в процесіях спрокволу.

 

 

 

10] Я ще одне помітив, що, йдучи,

 

11] Вони тримають дивно підборіддя;

 

12] В них не на місці й шия на плечі.

 

 

 

13] Це з скрученими лицями поріддя

 

14] Лише назад примушене ходить,

 

15] Незмильне втративши очей повіддя.

 

 

 

16] Параліч може хворому скрутить

 

17] Потворно так на шиї м'язи й жили,

 

18] Що я не міг такого й уявить.

 

 

 

19] Хай Бог дає тобі, читачу, сили

 

20] Ума в цім місці зосередить міць.

 

21] А я не міг, щоб очі не сльозили,

 

 

 

22] Як вздрів спотворених тьму-тьмущу лиць.

 

23] Та й їхніх сліз потік неутолимий

 

24] В них не по грудях біг, а між сідниць.

 

 

 

25] Притьма залився я й собі рясними,

 

26] На камінь спершись, і такі слова

 

27] Сказав вожай: «Невже ти теж із ними?

 

 

 

28] Бо жаль до винних губить тут права:

 

29] Хто може буть злочинніший за того,

 

30] Хто винним перед Богом співчува?

 

 

 

31] Зведи чоло і очі на отого,

 

32] Під ким розсілась на очах фівян

 

33] Земля на крик: «Куди ти мчиш, для чого,

 

 

 

34] Амфіараю? Чом покинув стан?»

 

35] Та колісницю гнав він без упину,

 

36] Поки Мінос не взяв його у бран.

 

 

 

37] Дивись, він груди обернув на спину

 

38] За дерзкість, що хотів вперед все знать.

 

39] Тепер назад він знає путь єдину.

 

 

 

40] Ще зриш Тіресія, - він зрадив стать.

 

41] Із чоловіка жінкою зробився

 

42] І всю істоту мусив був мінять,

 

 

 

43] Аж поки знов з гадючим шлюбом стрівся,

 

44] Києм приборкав в гадах крові бунт

 

45] І в чоловіче пір'я знов одівся.

 

 

 

46] За черевом його іде Арунт,

 

47] Що в горах Луні, де на дні кар'єру

 

48] Каррарець вбогий обробляє ґрунт,

 

 

 

49] Житлом обрав із мармуру печеру,

 

50] Де міг побачить небо у зірках

 

51] І в далині морській струнку галеру.

 

 

 

52] А ця, в якої голова в кісках,

 

53] Хова від тебе невидимі груди,

 

54] А тіло все в шерстистих волосках, -

 

 

 

55] Ця звалась Манто, що блукала всюди

 

56] Й моя сподобалась їй сторона.

 

57] Отож про неї й повість в мене буде.

 

 

 

58] Побачивши, що зовсім самітна,

 

59] Вітчизну ж Вакха рабство осідає,

 

60] Світ за очі пішла собі вона.

 

 

 

61] В Італії прекрасній, в Альпах сяє

 

62] Те озеро, де йде до Маньї путь.

 

63] Це озеро ім'я Бенако має.

 

 

 

64] Джерела, що їх з тисячу, мабуть,

 

65] Від Валькамоніки до Гарди, гони

 

66] Пеннінські вмивши, в озеро течуть.

 

 

 

67] Всередині, де сходяться кордони,

 

68] Благословляти пастирі б могли

 

69] Народ із Трента, Брешії й Верони.

 

 

 

70] Де береги у низині лягли,

 

71] Бергамці не зруйнують чи брешійці

 

72] Пескьєри гарні та міцні вали.

 

 

 

73] А надмір рідини, якого в шийці

 

74] Не вміщує Бенако, випада

 

75] І витіка, мов через вінця в лійці.

 

 

 

76] Текти почавши з озера, вода

 

77] Більш не Бенако, а вже Мінчо зветься

 

78] Аж до Говерно, де у По впада.

 

 

 

79] Одразу ж річка до рівнини ллється,

 

80] Там ширшає/стає на взір ставка,

 

81] А влітку сохне й смородом береться.

 

 

 

82] Сюди ішовши, дівчина жорстка

 

83] Серед боліт вподобала місцину,

 

84] Хоча рослинність там була й рідка.

 

 

 

85] Звела вона тут з слугами хатину

 

86] І віддалась чаклунству й ворожбі,

 

87] Аж поки не поклали в домовину.

 

 

 

88] Сусідні люди збилися й собі

 

89] На тому, що його, немов намисто,

 

90] Твань оточила, дикому горбі.

 

 

 

91] Щоб згадувану в бесідах врочисто

 

92] Засновницю ніхто з них не забув,

 

93] Нове назвали Мантуєю місто.

 

 

 

94] Притулок мій залюднений вже був,

 

95] Аж поки легковірність Касалоді

 

96] Безчесний Пінамонте обманув.

 

 

 

97] Кажу на те, щоб, чуючи в народі

 

98] Щось інше про походження землі

 

99] Моєї, знав ти - це брехня, та й годі».

 

 

 

100] І я: «Ти, вчителю, слова незлі

 

101] Промовив щиро на мою повагу,

 

102] Що іншу річ вподібню я золі.

 

 

 

103] Але скажи: на всю оцю ватагу

 

104] Чи не уздриш хоч одного, який

 

105] Мою до себе привернув увагу?»

 

 

 

106] Тоді мені він мовив: «Той, з щоки

 

107] Якого борода по темній спині

 

108] Спадає, в дні, як в Греції-таки

 

 

 

109] В колисці місце лиш було хлопчині,

 

110] Авгуром був, з Калхантом кораблі

 

111] Послав з Авліди по морській пучині.

 

 

 

112] Це Евріпіл, діла його незлі

 

113] Співа моя трагедія висока, -

 

114] її ж уривки знаєш чималі.

 

 

 

115] А ця от далі тінь кощавобока -

 

116] То Мікаеле Скотто; він митцем

 

117] Був у магічному дурінні ока.

 

 

 

118] Он Гвідо там з Азденте, з тим шевцем,

 

119] Який за дратвою, за копилами

 

120] Заходиться запізненим плачем.

 

 

 

121] Зриш грішниць, що, простившися з голками,

 

122] До чарів узялись через каприз,

 

123] Щоб чаклувать над зіллям та ляльками.

 

 

 

124] Але ходімо, бо сяйнув униз

 

125] Й, межі обох півкуль торкнувши зовні,

 

126] Склав Каїн за Севільєю свій хмиз.

 

 

 

127] Тієї ночі місяць був у повні.

 

128] Згадай лишень, що промені ясні

 

129] Вели тебе крізь чагарі безмовні».

 

 

 

130] Так, ідучи, він говорив мені.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

 

1] Так ми з моста на міст, багато вівши

 

2] Чужих моїй Комедії розмов,

 

3] Пройшли, щоб, зором глибочінь розкривши,

 

 

 

4] Ще на один поглянуть Лихосхов

 

5] В нових покарах і новій печалі;

 

6] Занадто чорним я його знайшов.

 

 

 

7] Як у Венеції, де в арсеналі

 

8] Взимі в'язка смола кипить, буя,

 

9] Щоб засмолити судна на причалі,

 

 

 

10] Що там стоять; і дехто обробля

 

11] Готове вже судно, а дехто маже

 

12] Борти мандрованого корабля,

 

 

 

13] Хто робить весла, хто канати в'яже,

 

14] Той ремонтує ніс, а той корму,

 

15] Хто ж на бізань, фок-мачту ладить тяжі, -

 

 

 

16] Тут не вогню, а вишньому уму

 

17] Завдячувала рідина кипінням,

 

18] Сочившись звідусіль у чорну тьму.

 

 

 

19] Смолу я бачив з булькотанням пінним,

 

20] І верх її шумливий то здіймавсь,

 

21] То опадав з бурхливим клекотінням.

 

 

 

22] Розглянуть я все пильно силкувавсь,

 

23] Та вождь, говорячи: «Дивись, дивись-но!», -

 

24] Відтяг мене відтіль, де я лишавсь.

 

 

 

25] Оглянувсь я, мов той, хто ненавмисно

 

26] Тікаючи від ворога учвал,

 

27] Все озирається зі страхом, звісно,

 

 

 

28] Оглянувся на шум страшних навал, -

 

29] І враз побачив - мчав на нас огидний

 

30] Диявол чорний по бескеттях скал.

 

 

 

31] Ах, та який же був він страховидний!

 

32] Невже такі бридкі всі хвостачі,

 

33] Як він, ширококрилий, прудкохідний!

 

 

 

34] На гострому високому плечі

 

35] Бридкого грішника держав і дряпав

 

36] На п'ятці шкуру в нього, несучи.

 

 

 

37] Гукнув з моста: «Гей, хто там з Лихолапів!

 

38] От старшина святої Зіти вам, -

 

39] Топіть його, а я назад почапав

 

 

 

40] У землю, де лише Бонтуро сам

 

41] Хабарничать нізащо не візьметься,

 

42] І з «ні» вам «так» за гроші зроблять там».

 

 

 

43] Жбурнув його, як завжди тут ведеться,

 

44] Й погнав назад; пес, пущений з ланця,

 

45] За злодієм так швидко не женеться.

 

 

 

46] А той пірнув і вирнув, та плавця

 

47] Чорти настигли, й кожен дав по тичці,

 

48] Із криком: «Ні Святого в вас Лиця,

 

 

 

49] Ані купань нема, як в Серкйо-річці!

 

50] Щоб не зазнав ти наших пазурів,

 

51] Сиди собі в смолі, як фрукт на дичці!»

 

 

 

52] Та й підчепили сотнею гаків,

 

53] Приказуючи: «Ти не будь докучним,

 

54] Чи стань одним з таємних шахраїв».

 

 

 

55] Так кухарі велять своїм підручним

 

56] Втопляти м'ясо гаком в казані,

 

57] Щоб не спливало й залишалось тучним.

 

 

 

58] І добрий вчитель мій сказав мені:

 

59] «Щоб не побачив хтось тебе одразу,

 

60] Сховайся за уступи кам'яні

 

 

 

61] Й не бійся, чуючи мені образу,

 

62] Бо від цієї чортівні я діл

 

63] Таких наслухався того ще разу».

 

 

 

64] А далі перейшов він мосту схил

 

65] І, шостого уздрівши схову ложе,

 

66] Нових набратись мусив мужніх сил.

 

 

 

67] З такою лютістю і так вороже

 

68] Не нападають пси на жебрака,

 

69] Що всюди жебрає, де тільки може,

 

 

 

70] Як біси вистрибнули з-під містка

 

71] Та й кинулись на нього із гаками,

 

72] Але він гримнув: «Геть, юрмо дерзка!

 

 

 

73] Хай вислухає той мене між вами,

 

74] Кому ясний моєї мови зміст,

 

75] А там, як зможете, тягніть до ями!»

 

 

 

76] Гукнули всі: «Хай вийде Лихохвіст!»

 

77] І вийшов він, лишивши решту-ззаду,

 

78] Й спитав: «Який тебе періщить хлист?»

 

 

 

79] «Чи, Лихохвосте, здумав ти до ладу,

 

80] Невже б то зваживсь, - вчитель мій сказав, -

 

81] Сюди прийти я, знавши вашу зваду?

 

 

 

82] Я з волі Божої сюди попав.

 

83] Отож не заважай, бо небо хоче,

 

84] Щоб іншому я шлях цей показав».

 

 

 

85] Пиха чортяча зникла неохоче.

 

86] Він розгубився, упустив свій гак

 

87] І мовив іншим: «Шкода, він проскоче».

 

 

 

88] Тут вождь мені: «О ти, що певно так

 

89] Сховався за уступ, з кутка зручного

 

90] Виходь, і хай тебе покине ляк».

 

 

 

91] І я підвівся і підбіг до нього,

 

92] Й чорти мене обстали у злобі,

 

93] І я боявсь їх зрадництва лихого.

 

 

 

94] Так, бачив я, тремтіли у журбі

 

95] Подолані, виходячи з Капрони,

 

96] В ворожій бачачи себе юрбі.

 

 

 

97] Припав я до вождя для оборони

 

98] Й в мерзотні пики утопив свій зір:

 

99] Добра не обіцяв їх зір червоний.

 

 

 

100] Гаки спустили й: «От завив би звір, -

 

101] Між себе мовили, - гучноголосо!»

 

102] Й відповідали: «То й гати до дір!»

 

 

 

103] Але на них поглянув гнівно й косо

 

104] Той чорт, що говорив з вождем моїм,

 

105] І вигукнув: «Облиш, облиш, Нечосо!»

 

 

 

106] А там сказав до нас: «Невільно цим

 

107] Уступом вам іти, бо арку шосту

 

108] Зруйновано не знати як і ким.

 

 

 

109] Щоб іншу путь вам відшукати просту,

 

110] Зайдіть в печери ближчої жерло,

 

111] Там вихід є ще до одного мосту.

 

 

 

112] Учора без п'яти годин було

 

113] Дванадцять сотень шістдесят шість років,

 

114] Як землетрусом міст той геть знесло.

 

 

 

115] Я шлю моїх оглянуть з усіх боків

 

116] І стан речей узнати в тім краю, -

 

117] Ви з ними йдіть; це захист ваших кроків.

 

 

 

118] Десятку, Бородо, збереш свою, -

 

119] Він став лічить: - Ти підеш, Злий Собако,

 

120] Й ти, Бахуре, й ти Росотопчію,

 

 

 

121] Й ти, Никлокриле, й ти, Старий Кусако,

 

122] Й ти, Ікло Вепряче, й ти, Труто-Змій,

 

123] Й ти, Неотесо, й ти, Дурний Чортяко.

 

 

 

124] По стежці смоляній ідіть самі,

 

125] А ті хай обминуть моста остачу

 

126] Й до переходу йдуть собі в пітьмі».

 

 

 

127] «Ой леле, вчителю мій, що я бачу!

 

128] Ти шлях цей знаєш, сам зі мною йди, -

 

129] Промовив я, - вони ж несуть невдачу.

 

 

 

130] Коли ти обережний, як завжди,

 

131] То чом не бачиш, зле вони клопочуть

 

132] І поглядами зичуть нам біди?»

 

 

 

133] А він: «Не бійся, хай собі скрегочуть, -

 

134] Це проти тих, засуджених навік,

 

135] Що із смоли тут виринати хочуть».

 

 

 

136] І вирушили всі на лівий бік,

 

137] Але з них кожен перед Бородою

 

138] Поміж зубами висунув язик,

 

 

 

139] А той їм з заду прогримів трубою.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

 

1] Я бачив вершників, які до бою

 

2] Ладналися з пихою в рівний стрій,

 

3] Але назад тікали із ганьбою;

 

 

 

4] Я бачив, ворог нищив навісний

 

5] Вас, аретинці; бачив я колони

 

6] Солдатів; бачив рицарський двобій

 

 

 

7] Під барабан, сурму, а чи під дзвони,

 

8] А чи на знак з високих башт фортець,

 

9] Місцевий або видний крізь кордони, -

 

 

 

10] Але ніде не бачив я, щоб грець

 

11] Обрав на свій сигнал просту волинку

 

12] Для всіх - чи піший то, чи верхівець.

 

 

 

13] Ми із чортами вийшли на стежинку

 

14] (Ну ж і компанія!), та зриш людей

 

15] Побожних в церкві, а п'яниць - у шинку.

 

 

 

16] Мій зір цікавився смолою, де

 

17] Хотів я бачить всі куточки схову

 

18] І всіх, хто шляхом вічних мук іде.

 

 

 

19] Немов дельфін, що хвилю вздрів, готову

 

20] Судно нещасне в вирах потопить,

 

21] Вистрибує з-під водного покрову, -

 

 

 

22] Так, прагнучи нестерпність мук зменшить,

 

23] Якийсь із грішників червону спину

 

24] Являв очам на блискавичну мить.

 

 

 

25] І наче жаби під жарку годину,

 

26] Лишаючи все тіло в глибині,

 

27] Самі лиш писки висувають з плину, -

 

 

 

28] Так скрізь чинили грішники сумні,

 

29] Але, щоб не зіткнутись з Бородою,

 

30] Ховались у киплячій гущині.

 

 

 

31] Я бачив - серце й досі рве журбою, -

 

32] Як забаривсь один і не пірнув

 

33] (Бува, лишиться й жаба над водою),

 

 

 

34] А тут Старий Кусака саме був -

 

35] Вчепився в кудли, зліплені страшенно,

 

36] І, як ту видру, сильно смиконув.

 

 

 

37] їх імена узнав я достеменно,

 

38] Бо чув безперестанно кличі їх,

 

39] Коли вони звертались поіменно.

 

 

 

40] «Гей, Неотесо, пазурів кривих

 

41] Дай гостроту йому покуштувати!» -

 

42] Почулись голоси кількох із них.

 

 

 

43] І я: «Учителю, кортить спитати,

 

44] Хто із смоли киплячої там звівсь,

 

45] Як причепивсь до нього чорт рогатий?»

 

 

 

46] Мій вождь звернувся: «Звідки ти з'явивсь,

 

47] Коли?» - І дав той відповідь нам скору:

 

48] «В Наваррськім королівстві я родивсь,

 

 

 

49] І мати віддала служить до двору.

 

50] А батько мій був майстром темних справ,

 

51] Згубив себе й майна велику гору.

 

 

 

52] Своїм я в короля Тебальдо став

 

53] І, надто захопившись хабарами,

 

54] У цей окріп нарешті я попав».

 

 

 

55] Тут ікло Вепряче йому зубами,

 

56] Які не сором мати й кабанам,

 

57] Відчути дав, які від бивнів шрами.

 

 

 

58] Попалась миша в лапи злим котам!

 

59] Та Борода, йому спочинок давши,

 

60] Промовив: «Кинь, йому ще я задам! -

 

 

 

61] Тоді звернувсь до вчителя, сказавши:

 

62] - Як хочеш щось дізнатись, то спитай,

 

63] Поки не розшматований назавше».

 

 

 

64] І вождь: «Скажи, серед тутешніх зграй

 

65] Чи не трапляються якісь латинці

 

66] В смолі?» І той: «Ще мить тому, бодай,

 

 

 

67] З сусідом їхнім був я наодинці.

 

68] Куди приємніш бути із панком,

 

69] Ніж з тим, хто шле удари навздогінці».

 

 

 

70] Тут Бахур: «Годі ляпать язиком!» -

 

71] Сказав, і гак у руку, як острогу,

 

72] Уп'яв, і видер з м'ясива шматком.

 

 

 

73] А Трута-Змій наміривсь теж у ногу

 

74] Встромити гак, але очей грозу

 

75] На нього звів десятник дуже строгу.

 

 

 

76] Коли ущухло трохи все внизу,

 

77] Мій вождь спитав того, чия несита

 

78] На рану скорб лила гірку сльозу:

 

 

 

79] «А хто була ця тінь, смолою вкрита,

 

80] Коли весь інший залишив ти люд?»

 

81] Він одповів нам: «То був брат Гоміта,

 

 

 

82] Той, що з Галлури. Зла і лжі сосуд, -

 

83] Над ворогами владарю свойому

 

84] Він учинив занадто легкий суд:

 

 

 

85] Усіх за гроші відпустив додому,

 

86] Як сам казав. Він був не рядовим,

 

87] А був царем у царстві тім брудному.

 

 

 

88] А логодорець Мікель Дзанке з ним

 

89] Веде розмову. Часто і охоче

 

90] Говорить кожен про сардінський дім...

 

 

 

91] Ой, гляньте, як зубами він скрегоче!

 

92] Я дечого б чимало розповів,

 

93] Але боюсь, що гаком полоскоче!»

 

 

 

94] Помітивши, що раптом підступив

 

95] Дурний Чортяка злий, начальник лютий

 

96] Промовив: «Птах лихий, вгамуй порив!»

 

 

 

97] «Покличу, якщо хочете почути, -

 

98] Так зляканий став мову знов вести, -

 

99] Тосканців та ломбардців з ями смути.

 

 

 

100] А лихолапам краще відійти,

 

101] Щоб не лякали злістю нас своєю.

 

102] А я, не сходячи із висоти,

 

 

 

103] Сімох покличу стежкою цією

 

104] Прийти, як свисну, як це робим ми,

 

105] Зринаючи з смоли дихнуть над нею».

 

 

 

106] Звів Злий Собака писок із слиньми,

 

107] Хитнувши головою, мовив: «Балуй,

 

108] Хитруне, та не памороч уми!»

 

 

 

109] А той, бо спритність мав таки чималу,

 

110] Сказав: «Вам добре з Хитруном таким,

 

111] Що віддає своїх вам на поталу!»

 

 

 

112] Тут Никлокрил, перечачи усім,

 

113] Гукнув йому: «Як пустишся навтіки,

 

114] Чи з бігом не зрівняюсь я твоїм?

 

 

 

115] Як над смолою крил розмах великий

 

116] Розкину, то і видно буде нам,

 

117] Чи встоїш проти нашої ти кліки».

 

 

 

118] Читачу, подивуйся чудесам:

 

119] Всі стали очі обертать поволі,

 

120] І перший, хто не довіряв словам.

 

 

 

121] Цього Наваррцеві було доволі,

 

122] Напружив ноги та й стрибнув собі,

 

123] Урятувавшись від лихої долі.

 

 

 

124] Усі аж скаженіли у злобі,

 

125] Й найгірше той, хто більшого дав маху.

 

126] Він кинувся, гукнувши: «Я ж тобі!»

 

 

 

127] Але дарма: бо крил гінких до страху

 

128] Не прирівняти: цей шугнув на дно,

 

129] А той в повітрі уподібнивсь птаху.

 

 

 

130] Навчилось каченя не так давно,

 

131] Як сокіл надлетить - мале у воду!

 

132] І той у гніві, що втекло воно.

 

 

 

133] Розлючений Росотопчій нагоду

 

134] Не проминув, щоб дати бій усім,

 

135] І полетів над ямою наброду.

 

 

 

136] Не стрівся він з хабарником метким,

 

137] Тож бойовисько розпочав гаряче

 

138] На цей раз із товаришем своїм.

 

 

 

139] А цей, лихий, як яструб той неначе,

 

140] Теж в нього пазурі встромив зо зла,

 

141] Та й впали разом в озеро кипляче.

 

 

 

142] Жара в смолі їх миттю розняла,

 

143] Та повернутися не мали сили,

 

144] Бо обліпила крила їм смола.

 

 

 

145] І Борода, як інші, посмутнілий

 

146] Звелів, щоб четверо в парній імлі

 

147] На той бік прірви помагать летіли.

 

 

 

148] І тут, і там всі сіли на землі

 

149] Й гаки простерли вгрузлим у мерзоті,

 

150] Що вже спеклись в розтопленій смолі.

 

 

 

151] І ми їх залишили у турботі.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

 

1] Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,

 

2] Один за одним надійшла пора,

 

3] Як в міноритів прийнято покутніх.

 

 

 

4] Мені згадалась байка прастара,

 

5] Подібна тим подіям проречистим:

 

6] Езоп в ній вивів жабу та щура.

 

 

 

7] В «цю мить» і «зараз» схожість та ж за змістом,

 

8] Що в бійці тій і в баєчних рядках,

 

9] Коли поглянуть оком променистим.

 

 

 

10] А що думки по других йдуть думках,

 

11] То народилась з тої мислі друга,

 

12] І ось чому подвоївся мій страх.

 

 

 

13] Я думав так: «Лиш через нас наруга

 

14] Спіткала так їх і жорстоко, й зло,

 

15] Тож їх гризе і гіркота, і туга,

 

 

 

16] Що зло коли б їх дужче припекло,

 

17] Його б на нас зігнали і негайно:

 

18] Як зайцю з хортом, так би й нам було».

 

 

 

19] Волосся диба стало незвичайно,

 

20] Коли назад я раптом озирнувсь,

 

21] І так сказав: «Учителю, сховай-но

 

 

 

22] Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь

 

23] Тих Лихолапів: не одну їх тушу

 

24] Уже я бачу, гнівом всяк надувсь».

 

 

 

25] І він: «Твоє лице не швидше мушу

 

26] Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,

 

27] Аніж твою пойняту страхом душу.

 

 

 

28] Думки одним в нас в'яжуться вузлом;

 

29] Мої з твоїми легко поєднати,

 

30] Тож до ухвали звів я їх притьмом;

 

 

 

31] Якщо доволі правий схил покатий,

 

32] То в дальший схов потрапимо за мить

 

33] І вороги не зможуть нас догнати».

 

 

 

34] Не встиг свою він мову закінчить,

 

35] Як я побачив - на простертих крилах

 

36] Рій демонів до нас чимдуж летить.

 

 

 

37] Мій вождь схопив мене (він був ще в силах!),

 

38] Як мати, що прокинулась в диму,

 

39] У стінах, від пожежі спломенілих,

 

 

 

40] Хапає сина та й біжить у тьму,

 

41] Турбуючись ним дужче, ніж собою,

 

42] Накинувши сорочку лиш саму.

 

 

 

43] Умить рвонувсь він до крутого звою,

 

44] Що обертавсь на косогір стрімкий

 

45] І замикав наступний схов стіною.

 

 

 

46] Не швидше наповняє лотоки

 

47] Перед млиновим колесом струмина

 

48] І з розмаху б'ють в лопаті струмки, -

 

 

 

49] Ніж ковзала учителева спина,

 

50] І він мене до серця пригорнув,

 

51] Не як товариша, як свого сина.

 

 

 

52] І лиш ногами землю він торкнув,

 

53] Як вискочили на скалу з розгону

 

54] Дияволи, та страх уже минув:

 

 

 

55] Бо вишній Промисл, давши в охорону

 

56] їм цю лише єдину - п'яту - з ям,

 

57] Наклав на вихід з неї заборону.

 

 

 

58] Блискучі тіні посувались там

 

59] Повільно, заливаючись сльозами,

 

60] Знесилені тяжким якимсь чуттям.

 

 

 

61] На кожній плащ із довгими кінцями,

 

62] Каптур на очі низько насувавсь, -

 

63] Отак в Колоньї вчинено з ченцями:

 

 

 

64] Плащ зверху золотом сяйним вкривавсь,

 

65] Але тяжким, свинцевим був зісподу,

 

66] Що Фрідріхів - солом'яним здававсь.

 

 

 

67] О вічний одяг для цього народу!

 

68] Пішли ми - вліво, як черга журна,

 

69] Вслухаючись у зойки й плач наброду.

 

 

 

70] Під тягарем, за одною одна

 

71] Йшли тіні, і супутника нового

 

72] Хода щокрок давала забарна.

 

 

 

73] Тож я вождеві: «Пошукай, на кого

 

74] З людей, ділами чи ім'ям значних,

 

75] Слід глянути, поки йде спуск полого».

 

 

 

76] Впізнав тосканську мову хтось із них

 

77] І вигукнув: «Чом женете в дорогу

 

78] Ви, що хапаєтесь між тіней цих?

 

 

 

79] Можливо, дам тобі я допомогу».

 

80] І озирнувся й мовив вождь: «Зістав

 

81] Ступні разом із ним і йдіть у ногу».

 

 

 

82] Спинивсь, побачив двох, чий вид являв,

 

83] Що допомога в них для нас готова,

 

84] Але вантаж і шлях їм заважав.

 

 

 

85] Наблизившись до нас, вони без слова

 

86] Оглянули від ніг до голови,

 

87] Й така почулась поміж ними мова:

 

 

 

88] «Як видно з рухів горла, цей живий,

 

89] Коли ж померлі, чом же їм, гордливим,

 

90] Як всім, не скручено плащами вий? -

 

 

 

91] Й до мене: - О тосканцю, нещасливим

 

92] Нам, лицемірам, запит серце стис:

 

93] «Хто ти такий?» - дай відповідь тужливим».

 

 

 

94] І я до них: «Я народився й зріс

 

95] Над любим Арно, у великім місті,

 

96] Те саме тіло я й сюди приніс.

 

 

 

97] Хто ж ви такі, що муки пломенисті,

 

98] У вас, я бачу, по щоках струмлять?

 

99] Чому на вас ці тягарі злотисті?»

 

 

 

100] Один відмовив: «Так ваги гримлять

 

101] У жовтій та свинцевій оболонці,

 

102] Що терези від гир тяжких скриплять.

 

 

 

103] Ми з ним брати-веселуни, болонці,

 

104] Я - Каталано, Лодерінго - він;

 

105] Закликані як миру охоронці

 

 

 

106] До тебе в землю; слід, щоб був один,

 

107] А ми удвох служили так завзято,

 

108] Що Гардінго не видно з-під руїн.

 

 

 

109] Почав я: «О братове, вас узято...»

 

110] Й замовк, побачивши, що в три коли

 

111] Людину долі до землі прип'ято.

 

 

 

112] Мене помітив, зойки вмить зросли

 

113] Крізь довге бородище чорно-синє.

 

114] Брат Каталано вчув той крик хули

 

 

 

115] І мовив: «Цей, чий стогін знизу лине,

 

116] Упевнив фарисеїв сонм сліпий,

 

117] Що краще хай один за всіх загине...

 

 

 

118] Лежить він, голий, впоперек тропи

 

119] І терпить болі під важким ходінням

 

120] Від натискання кожної стопи.

 

 

 

121] Карався й тесть тим способом незмінним,

 

122] І радники, що слухались їх слів

 

123] І стали для євреїв злим насінням».

 

 

 

124] Я бачив, як того, хто так терпів,

 

125] Із здивуванням розглядав Віргілій,

 

126] Розп'ятого, який довічно скнів.

 

 

 

127] А там звернув слова до брата милі:

 

128] «Скажи, як добре ставлення твоє,

 

129] Чи вихід є якийсь на правім схилі,

 

 

 

130] Щоб швидше на бажання йти своє

 

131] І чорних ангелів нам не просити

 

132] Знести туди, де міст який не є?»

 

 

 

133] Сказав: «Скоріш, ніж можна уявити.

 

134] Тут є стіна великої гряди,

 

135] Що ям перетинає ряд розбитий.

 

 

 

136] Стіна ж та обвалилась, і туди

 

137] Ви можете піднятись по руїні,

 

138] Що вкрила схили й дно після біди».

 

 

 

139] Постояв вождь і по малій хвилині

 

140] Мені сказав: «Молов казки дурні

 

141] Той чорт, що гаком грішних бив по спині».

 

 

 

142] І брат: «В Болоньї лічено мені

 

143] Гріхи диявола, їх цілу зливу ,

 

144] Наведено. Він - кат, отець брехні».

 

 

 

145] З обличчям, перекошеним од гніву,

 

146] Ходою вождь широкою пішов;

 

147] І, кинувши юрбу, сумну й тужливу,

 

 

 

148] Ступив я в слід вождевих підошов.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

 

1] Пори тієї в молодому році,

 

2] Коли під Водолієм Сонце йде

 

3] І ночі дням здають частину моці,

 

 

 

4] Коли полотна паморозь кладе,

 

5] Мов білий брат її, в поля просторі,

 

6] Та довго їм не влежати ніде, -

 

 

 

7] У селянина ж порожньо в коморі,

 

8] То він іде й глядить, і бачить лан

 

9] Весь білий, і об поли б'є у горі.

 

 

 

10] Й вертається, в сумний запавши стан,

 

11] Але отямившися від удару,

 

12] Виходить знов і крізь надій туман

 

 

 

13] Він бачить: світ змінився, мов од чару,

 

14] І радісно береться знов до справ -

 

15] Попастися жене свою отару.

 

 

 

16] Так вчитель мій страху мені нагнав,

 

17] Як на виду побачив я морщини,

 

18] Та він бальзаму рані серця дав.

 

 

 

19] Уже ми вийшли на моста руїни,

 

20] Й звернув до мене вождь лице ясне,

 

21] Що перше в нього бачив край долини.

 

 

 

22] Він, озирнувши груддя кам'яне,

 

23] І, начебто порадившись з собою,

 

24] Розкрив обійми і обняв мене.

 

 

 

25] Мов хто не скінчив з справою одною,

 

26] А дальшу взяв уже до голови,

 

27] Так він, мене піднісши над стіною

 

 

 

28] Уступу, намічав уступ новий,

 

29] Казавши: «Став на цей ти камінь ногу,

 

30] Та перше спробуй, може, він кривий?»

 

 

 

31] Ніхто в плащі цю б не пройшов дорогу,

 

32] Бо ледве й ми повзли на брили з брил,

 

33] Він - легко, я ж спирався на підмогу,

 

 

 

34] Якби із цього боку шлях на схил

 

35] Не був коротший тих, що їх долають,

 

36] Як вождь - не знаю, я ж - позбувся б сил.

 

 

 

37] Але тому, що Лихосхови мають

 

38] Покатість до криничного жерла,

 

39] Виходить, що вони стіну здіймають,

 

 

 

40] Щоб не однакова увись була.

 

41] Там врешті ми спинились, де кремнистий

 

42] Стрімчак повис, як ламана скала.

 

 

 

43] Став подих в мене кволий та нечистий,

 

44] Поки спромігся я шпиля дістать,

 

45] І мусив стомлений на камінь сісти.

 

 

 

46] «Тепер не час тобі ледарювать, -

 

47] Сказав учитель; - слави ні перина,

 

48] Ні подушка не в силі дарувать.

 

 

 

49] Коли бере безславних домовина,

 

50] Вони такий же залишають слід,

 

51] Як дим в повітрі чи на хвилях піна.

 

 

 

52] Зведися ж: втому подолати слід

 

53] В душі, яка здолає зло природи, ,

 

54] Як плоть важка не призведе до бід.

 

 

 

55] Ми маємо зійти на довші сходи;

 

56] Не досить нам лишити ці місця,

 

57] Якщо зі мною певно дійдеш згоди».

 

 

 

58] І звівсь я, вдаючи, ніби моя

 

59] Бадьорість більша, ніж була на ділі,

 

60] Й сказав: «Рушай, бо сповнивсь моці я!»

 

 

 

61] Ми вирушили по ще менш похилій

 

62] Урвистій скелі, по якій іти

 

63] Було ще важче, ніж на першій брилі.

 

 

 

64] Я розмовляв, щоб очі одвести,

 

65] Аж з ями голос раптом стало чути,

 

66] Та слів ніяк не міг я осягти.

 

 

 

67] То дивно, що не в силах був збагнути,

 

68] Бо ж на мосту стояв, якраз над ним.

 

69] А голос був розгніваний і лютий.

 

 

 

70] І я нагнувся, та очам живим

 

71] Крізь пітьму не пройти до дна жахного,

 

72] І я: «Учителю мій, перейдім

 

 

 

73] На другий бік, спустімся з мосту цього,

 

74] Бо хоч я звідси й чую - слух ступів,

 

75] Хоч і дивлюсь - не бачу ж я нічого.

 

 

 

76] У відповідь він мовив: «Я б хотів

 

77] Сказать, що хочеш чути: що високу

 

78] Слід просьбу вдовольнять без зайвих слів».

 

 

 

79] Зійшли із мосту ми із того боку,

 

80] Що поряд з восьмим сховом по стіні;

 

81] Цей схов явив картину нам широку:

 

 

 

82] І я побачив кублища страшні

 

83] Огидних змій; од негоді цієї

 

84] Ще й досі кров холоне у мені.

 

 

 

85] Не слав же, Лівіє, землі своєї,

 

86] Де крім амфесібен є тьма потвор:

 

87] Келідри, ченкри, якули, фареї.

 

 

 

88] Ні стільки гиді, ні подібний мор

 

89] Не стрінуться ні там, де ефіопи,

 

90] Ні там, де хвиль червоних чути хор.

 

 

 

91] Торуючи собі між гадів тропи,

 

92] Крутились голі тіні без надій

 

93] Знайти чи схови, чи геліотропи.

 

 

 

94] На грудях в них хвости й голівки змій

 

95] Сплітались, тиснучи із болем спину

 

96] І руки в'яжучи вузлом на ній.

 

 

 

97] Найближчому до нас в одну хвилину

 

98] Туди, де шия з пліч в живих стирчить,

 

99] Змія, вкусивши, упустила слину.

 

 

 

100] Скоріш, ніж О чи /хто начертить,

 

101] Спахнув він і згорів, весь обернувшись

 

102] На попіл за якусь коротку мить.

 

 

 

103] І тільки він розсипавсь, розметнувшись,

 

104] Прийшов цей попіл сам з собою в стик,

 

105] Ув образі колишньому зімкнувшись.

 

 

 

106] Учені знають часу певний лік,

 

107] Що Фенікс хоч вмира, та кров в нім свіжа,

 

108] Коли надходить п'ятисотий рік.

 

 

 

109] Лиш сльози ладанні - у нього їжа

 

110] Та ще амом, не зерно, не трава,

 

111] А нард і мирра - в нього смертна хижа.

 

 

 

112] Мов той, хто падає і охлява,

 

113] Коли його на землю біс жбурляє,

 

114] Чи закупорюється голова,

 

 

 

115] Коли ж підводиться, все оглядає,

 

116] Тяжким припадком зламаний цілком,

 

117] Дивується і, дивлячись, зітхає, -

 

 

 

118] Так грішник встав над попелу горбком.

 

119] О, Божий суд суворий надто з нами,

 

120] Раз безліч мук вділяє багатьом!

 

 

 

121] Мій вождь спитав, хто він і звідки саме;

 

122] І той: «Недавно я з Тоскани зміг

 

123] Потрапить до цієї злої ями,

 

 

 

124] Звіряче, не по-людськи я поліг.

 

125] Так, мулом справді був: Я Ванні Фуччі -

 

126] Звір, і Пістойя - гідний мій барліг».

 

 

 

127] І я вождю: «Нехай про дні він луччі

 

128] Розкаже нам, за віщо кари ці;

 

129] Я знав його лихим в благополуччі».

 

 

 

130] Перш грішник не вважав, що тут співці,

 

131] Але, на мене звівши очі вперті,

 

132] Від сорому змінився на лиці

 

 

 

133] Й сказав: «Що ти страждання зриш відверті, -

 

134] Це найлихіше у моїй судьбі

 

135] І навіть гірше від самої смерті.

 

 

 

136] Відмовити не можу я тобі,

 

137] Сюди-бо я попав як тать із татів, -

 

138] Взяв посуд з ризниці я, далебі,

 

 

 

139] А іншого в крадіжці звинуватив.

 

140] Та щоб цьому не дуже був ти рад,

 

141] Якщо на вихід ти надій не втратив,

 

 

 

142] Ти слух свій прихили для дальших рад:

 

143] В Пістойї спершу влада «чорних» згине,

 

144] Та свій Флоренція поновить лад.

 

 

 

145] Марс пари з долу Магрського підкине

 

146] У тучі, як вмістилища покар,

 

147] І буря разом з громом всюди рине;

 

 

 

148] Почнеться бій з подертим клоччям хмар,

 

149] Яке втече по Піхтовому полю, -

 

150] Там «білих» остаточний жде удар.

 

 

 

151] Кажу це, щоб тобі завдати болю».

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА

 

1] Наприкінці розмови святокрадець,

 

2] Підвівши руки, дулі поробив

 

3] І крикнув: «Боже, ось тобі мій вкладець!»

 

 

 

4] Від того часу змій я полюбив:

 

5] Одна ті чорні заглушила звуки,

 

6] Мов кажучи: «А не кажи цих слів!»

 

 

 

7] А друга, оповивши йому руки,

 

8] Зв'язала у тугому їх вузлі,

 

9] Й не розірвать ніяк цієї злуки.

 

 

 

10] Пістойє, о Пістойє! Чом в золі

 

11] Ти не зникаєш у вогненних бурях,

 

12] Твоє закореніло сім'я в злі!

 

 

 

13] У жодному з пекельних кіл похмурих

 

14] Ще не траплявсь мені такий блюзнір,

 

15] Ні навіть той, хто впав на фінських мурах.

 

 

 

16] І той побіг, немов лавина з гір;

 

17] Я вздрів центавра - з пащі била піна

 

18] І він кричав: «А де він? Де цей звір?»

 

 

 

19] Є, мабуть, у Мареммі половина

 

20] Тих змій, що збились там, де був конем,

 

21] До місць, де починалася людина.

 

 

 

22] Над тім'ям же нависши тягарем,

 

23] На плечах ширився, немов собака,

 

24] Дракон; із ніздрів дихав він огнем.

 

 

 

25] Учитель мій сказав: «Ти бачиш Кака,

 

26] Який колись під самий Авентін

 

27] Розлив озера крові, розбишака.

 

 

 

28] Давно не ходить із братами він,

 

29] Бо видурив собі в них на додаток

 

30] Велике стадо з тучних луговин.

 

 

 

31] Не довго так збирав собі достаток:

 

32] Дав Геркулес йому сто раз дубця,

 

33] Хоч перший же вмертвив його десяток!»

 

 

 

34] Центавр завіз у даль свого їздця,

 

35] Й три духи підійшли під час розмови,

 

36] їх не помітили б ні вождь, ні я,

 

 

 

37] Якби вони не вигукнули: «Хто ви?»

 

38] Тоді з нас кожен мову перервав,

 

39] їх пильно роздивлятись був готовий.

 

 

 

40] З них на землі нікого я не знав,

 

41] Та голос до знайомства спричинився,

 

42] Бо раптом хтось чиєсь ім'я назвав,

 

 

 

43] Промовивши: «А Чанфа де подівся?»

 

44] І носа пальцем я собі торкнув,

 

45] Щоб вождь з увагою з тим духом вівся.

 

 

 

46] Не диво, коли ти це все почув

 

47] І віру ймеш, читачу, неохоче:

 

48] Я теж не вірю, хоч і сам там був.

 

 

 

49] І поки я втупляв свої в них очі,

 

50] Враз виповз шестиногий змій гидкий

 

51] Та на одного з них як не підскоче!

 

 

 

52] В середні лапи він забрав боки,

 

53] Передніми перехопивши кисті,

 

54] А там обидві укусив щоки

 

 

 

55] І задніми він стегна стис нечисті,

 

56] Між обома протнув свого хвоста,

 

57] І вгору звівсь по спині всій костистій.

 

 

 

58] Так плющ до стовбура не прироста,

 

59] Не глушить так, як ця гидка тварюка

 

60] Притиснулась до людського хребта.

 

 

 

61] Злились, як віск, людина і гадюка,

 

62] І постає в очах в нас не загин -

 

63] Забарвлених інакше тіл сполука.

 

 

 

64] Так барви зазнають в багатті змін,

 

65] Поки огонь не встиг папір пожерти, -

 

66] Уже не білий, ще й не чорний він.

 

 

 

67] А інші два, пізнавши образ стертий,

 

68] Волали: «Як, Аньєле, ти змінивсь!

 

69] Поглянь, - не два і не один тепер ти!»

 

 

 

70] На місці двох єдиний лик з'явивсь,

 

71] Бо й голови зімкнулися в єдину,

 

72] І вид новий од давнього різнивсь.

 

 

 

73] Руками лапи стали в ту хвилину,

 

74] Й не розпізнаєте, хоч як б'єтесь,

 

75] Живіт, литки, і стегна, й груди, й спину.

 

 

 

76] Колишній вигляд зник, розвіявсь десь,

 

77] І образ «Два й ніхто», що небезпеку

 

78] В собі ховав, змінився геть увесь.

 

 

 

79] Мов ящірка, що в нестерпучу спеку

 

80] Десь блимне блискавкою серед дня,

 

81] Перебігавши стежку недалеку.

 

 

 

82] Так, звідкись вистрибнувши, змієня

 

83] На одного й останніх двох насіло,

 

84] Все чорно-синє, наче перченя,

 

 

 

85] Вп'ялось в те місце, котре нам служило

 

86] Найпершим живлення провідником,

 

87] А потім впало вниз до ніг безсило.

 

 

 

88] Укушений аж остовпів притьмом,

 

89] Стояв, дививсь на змійку, позіхавши,

 

90] Як вражений недугою чи сном.

 

 

 

91] У змійку - він, та - в нього зір втуплявши,

 

92] Обоє дим пускали всім на страх,

 

93] Він - з рани, змійка з пащі виділявши.

 

 

 

94] Тож хай мовчить Лукан у тих місцях,

 

95] Де в нього зник Сабелл і з ним Нассідій,

 

96] Хай слуха, про який повім я жах.

 

 

 

97] Про Кадма й Аретузу хай Овідій

 

98] Мовчить, що на ручай та на змію

 

99] їх обернув, - не з мене буть завиді, -

 

 

 

100] Бо дві істоти у однім строю

 

101] Він не міняв, у нього два сосуди

 

102] Взаємно не міняли суть свою.

 

 

 

103] Тут безперервно зміни йшли усюди:

 

104] З хвоста в гадюки вила рознялись,

 

105] Той ноги звів, піднявши їх по груди.

 

 

 

106] Голінки й стегна щільно так злились,

 

107] Що вже ніхто не міг би й пригадати,

 

108] Чи щілина й була між них колись.

 

 

 

109] Хвіст набирав все більш тієї втрати,

 

110] Що той зазнав, а шкірний в них покров -

 

111] В змії м'який, а в мужа став лускатий.

 

 

 

112] Я бачив - лікоть у пахву ввійшов

 

113] І довші лапи у змії робились,

 

114] В людини ж руки йшли у глибший схов.

 

 

 

115] Дві задні лапи у змії скрутились

 

116] І вкупі стали членом потайним,

 

117] В нещасного ж дві лапи утворились.

 

 

 

118] Вкривав обох їх кольором новим

 

119] І переносив пасмами волосся

 

120] З одної голови на другу дим.

 

 

 

121] Одне з них впало, друге підвелося,

 

122] Та їх в'язав близьких очей огонь

 

123] В якім міняння пик розпочалося.

 

 

 

124] Той, хто стояв, розтяг лице до скронь,

 

125] І з зайвих решток речовин прилежних

 

126] Два вуха стало в розмірі долонь.

 

 

 

127] Що ж не сповзло назад з причин, залежних

 

128] Від обсягу, те збилось в носа гак

 

129] Та ще у губи розмірів належних.

 

 

 

130] Той, хто лежав, свій писок витяг так,

 

131] Що вуха вмить зайшли в покров лиснючий -

 

132] Подібне робить з ріжками слимак.

 

 

 

133] Язик, в людини цільний, балакучий,

 

134] Розпався навпіл, а жало, як є,

 

135] Стяглося, й зник раптово дим тягучий.

 

 

 

136] Душа, що втратила лице своє,

 

137] З сичанням голосним повзе тропою,

 

138] А той, заговоривши, вслід плює.

 

 

 

139] Він, повернувшись спиною новою,

 

140] До іншого: «Хай Бозо, як і я,

 

141] Поповзає стезею коловою!»

 

 

 

142] Так бачив я між сьомого сміття,

 

143] Що змінювалось все й мінилось гидко,

 

144] Й списав, можливо, щось не до пуття.

 

 

 

145] Хоч стомленим очам не дуже видко,

 

146] Й мій дух бентежився, в свої круги

 

147] Не так ті двоє тіней зникли швидко,

 

 

 

148] Щоб не впізнав я Пуччо Шкутильги, -

 

149] Із трьох лиш він був при своїм суціллі

 

150] І не позбувся виду чи ноги.

 

 

 

151] А другий - той, за ким скорблять в Гавіллі.

 

 

 

 

 

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА

 

1] Радій, Фйоренцо, ти така велика,

 

2] Що на землі й на морі б'єш крилом,

 

3] Та йде і в Пеклі слава стоязика!

 

 

 

4] Увагу поміж злодіїв п'ятьом

 

5] Віддав я вродженням твоїм, якими

 

6] Ти б не пишалась; криюсь я стидом.

 

 

 

7] Коли у сні годинами нічними,

 

8] Насниш ти правду, взнаєш, що за змін

 

9] Ждуть жителі у Прато й інші з ними.

 

 

 

10] Раз має статись щось (хоч би й загин!),

 

11] То хай би якнайшвидше мав він статись!

 

12] Бо тим він тяжчий, чим пізніший він.

 

 

 

13] Ми рушили; як мусили спускатись

 

14] На дно уступами, - по них тепер

 

15] Удвох з вождем ми мали видиратись.

 

 

 

16] І тут, між тріщин, каменів печер

 

17] Ми здерлись на стежину самітную, -

 

18] Нога не йшла, щоб лікоть не підпер.

 

 

 

19] Засумував тоді й тепер сумую,

 

20] Вернувши мислю бачених в юрбі,

 

21] І серце якомога я гальмую,

 

 

 

22] Щоб керівник був у його судьбі,

 

23] Й коли опорою зоря жива є

 

24] Чи ліпший хтось, - не заздрю я собі.

 

 

 

25] Мов селянин, який відпочиває,

 

26] В той час, як скрить лице своє пора

 

27] Тому, хто світ промінням осяває,

 

 

 

28] Як муха місце дасть для комара, -

 

29] Він бачить в світляках весь глиб долини,

 

30] Де лан оре і виноград збира, -

 

 

 

31] В стількох вогнях тієї ж вздрів хвилини

 

32] Я восьмий схов, як, бувши на мосту,

 

33] Побачив скрізь під ним страшні глибини.

 

 

 

34] Мов той, за кого учинили мсту

 

35] Ведмеді, бачив, як візок з Іллею

 

36] Вогненні коні мчали в висоту,

 

 

 

37] Саме лиш сяйво, ясністю своєю

 

38] Подібне на хмаринку неясну,

 

39] Десь високо вгорі понад землею, -

 

 

 

40] Так бачив я, вогонь снував по дну;

 

41] Хоч душі в нім горіть не перестануть,

 

42] Не викривав із них він ні одну.

 

 

 

43] Я став на верх моста, щоб краще глянуть,

 

44] Й якби я не затримавсь на краю,

 

45] То легко міг би в тій безодні кануть.

 

 

 

46] І вождь, цікавість бачивши мою,

 

47] Сказав: «У цих вогнях є душі, й кожна

 

48] Зодягнена у пагубу свою».

 

 

 

49] «Учителю, - промовив я, - тотожна

 

50] Ця думка з баченим; передусім '

 

51] Скажи лишень мені, коли це можна,

 

 

 

52] Який то пломінь із вершком двійним

 

53] Неначе ворожнечу ллє злостиву,

 

54] Мов Етеокл горить із братом в нім».

 

 

 

55] Він мовив: «Кару тут несуть правдиву

 

56] Улісс і Діомед; їх ремесло